Життя або набуває
вигляду шторму, такого ж невпинного, стрімкого й виснажливого, або ж спокійного
вечірнього моря, котре не передбачає ніяких раптовостей та постійної
зайнятості. Мені подобається «бути в справах», однак надовго мого запалу,
енергії та активності не вистачає. Варто зупинитись,передихнути, запастись
новими силами. Нажаль, не завжди такі паузи можливі, тому приходиться вижимати
із себе останні емоції, направляючи себе на роботу.
Цей тиждень був насиченим
як подіями, так і новими враженнями з цікавим досвідом. Головне, що винесла для
себе упродовж цих 7 днів - метушлива робота не для мене. Хочеться спокою, рівномірності,
а не постійних стрибків, що супроводжуються несподіванками і змінами планів. Хоч
на пару днів, але я побула в образі зайнятої пані і цей досвід був і
залишається цінним. Вже після 2 дня я відчувала втомленість, бажання зануритись
в пишні покривала на ліжку й провести декілька годин у дрімаючому стані. Проте
бажання дізнаватись більше, відвідувати цікаві заходи перемогло. Зараз неділя,
що гріє мене зсередини, адже нарешті не потрібно нікуди спішити, а можна насолодитись
домашнім затишком й згадувати найбільш вагомі події цього, на початку зовсім
літнього тижня.
Понеділок - Вуличний університет
В рамках всеукраїнської кампанії "Роби вибори"
було створено проект з ідентичною назвою, що направлений на залучення молоді до
наступаючих виборів. Нажаль, зібралось зовсім мало студентів, бажаючих
послухати лекцію у виконанні Цимбаліста Тараса Олеговича, але це надало більш
комфортнішу атмосферу й стиль лекції набрав вигляду невимушеною бесіди. Вкотре
було нагадано, що наші голоси вирішують майбутнє і є значними. Обговорили
передвиборчі кампанії, послухали про наші права на виборах й просто чудово
провели час під теплим сонцем.
Багатьом в новинку подібні неформальні зустрічі, тому потрібно робити все
можливе, аби це змінити і щоб все більше людей виходити з улюбленими книгами,
чи з кошиком, наповненими смачностями, на зелену пишну поляну, получаючи
небувале задоволення від гармонії з природою.
Вівторок - День самоврядування
В моїй скарбничці "Я не шкодую, що обрала саме цей
університет" не так вже й багато днів. Однак вона поступово поповнюється,
а разом з тим зникають всі сумніви.
14 жовтня університети проводили благодійну ярмарку, де столи ломились під
вагою ароматної випічки. Зайшовши в вестибюль головного корпусу неможливо було
не помітити натовп людей, які поважно блукали поміж заставлених їжею стелажів. Студенти готували у вечері свої
улюблені десерти, а вже зранку привезли смачні пакунки в університет, аби
згодом їх продати, а виручені кошти направити на потреби АТО. Ярмарок вдався,
адже кожен вийшов з ласим шматком сирника/тістечка/торта й вже на вулиці, доки
інші збирались, змогли розбудити свої смакові рецептори, відправляючи їх в
своєрідний рай.
Паралельно до ярмарки біля головного корпусу вистроїли невеличку сцену, де
виступив новий декан, у лиці студента, бо у день самоврядування все перевертається
з ніг на голову, і студенти піднімаються на голову вище, хоч всього на один
день. Був зачитаний лист президенту, слово надали бійцю, який щойно повернувся
зі сходу і вже під українські душевні пісні студенти вирішили на незаповнену
ділянку, щоб втілити у реальність задуманий флешмоб.
Кожному роздали лист стандартного формату А4, виконаному у чисто блакитному,
або ж привертаючому увагу жовтому. Ставши на визначені заздалегідь місця та
піднявши над головою свої паперові атрибути, перед глядачами, які спостерігали
за всім з даху навчального закладу, відкрилось жовно-блакитне серце та фрази: "ТНЕУ
за мир", "Україна єдина".
Середа - Медіашкола
Пропустивши заняття минулого тижня я з нетерпінням чекала
середи, коли зможу зайти знову в офіс ГО "Файне місто" й продовжувати
пізнавати журналістику. День для організація виявився занятим, адже через 12
годин починалась студентська доба, за яку вони відповідали. Тому Мар’яна Зварич вчила нас
писати матеріали паралельно до того, як студенти-активісти, обговорювали
останні деталі заходу, початок якого зовсім скоро.
Мар’яна намагалась трохи розбурхати медіашколярів, вигнати з них біса, в образі
пасивності. Все же вдало попрацювали, кожен зачитав напрацьоване на тренінгу і,
вирішивши певні питання, разом із "м’ятним татом" пішли гуляти. Йдучи
по місту ми нагадували першокласників на чолі з класним керівником, але
шкільний вік вже давно в минулому, від чого ми привертали увагу у втомлених
після важкого трудового дня прохожих. Нажаль, по дорозі деякі школярі відсіювались,
так що до місця призначення ми прибули далеко не в повному складі. Незважаючи
на цю неприємну дрібницю, добре посиділи, слухаючи розповіді нашого керівника,
який об’єднував нас, адже як тільки він оголосив для себе мовчання, нашу
невеличку компанію теж поглинула тиша. Та неформальна обстановка бере своє,
тому після мокрого від дощу вечора, залишились лише теплі спогади.
П’ятниця - СтудДоба & Школа авангарду
У четвер я з головою занурилась в університет та пари,
які нічого хорошого після себе не залишили, однак забрали немало сил. Перестрибую
на п’ятницю - день, коли я змогла відчути себе журналістом, хоч і не на довго.
Звання "студентської столиці" Тернопіль повністю виправдовує, вкотре
влаштовуючи Студентську Добу, де зібрались найкращі студенти Тернопільщині та
протягом доби виконували різноманітні завдання: від гри "Мафія" до
створення власних проектів. Ми завітали у "Перемогу", де, власне, і
проводився цей захід, зранку - за 2 години до закінчення. Учасники були
втомленими та неймовірно сонними, однак продовжували працювати, розуміючи, що
залишився останній крок. Поки команди представляли свої проекти, надумані за
довгу важку ніч, ми поспілкувались з деякими студентами, розпитуючи їх про
враження та з одним суддею. Попереду ще написати статтю, використовуючи весь
зібраний матеріал. Незважаючи на виснажливість, всі щиро посміхались, були привітними
й радими.
Зарядившись чашкою латте ми з "колегами-журналістами" покрокували
до готелю "Галичина", де розпочиналась "Школа авангарду",
на яку ми були запрошені.
"Школа авангарду" - це освітня програма,
спрямована на розроблення на просування проектів, придуманих німецькими
меншинами. Як зазначають в офіційній групі школи на фейсбуці: "
Мета програми – підготувати 20 учасників
німецької національності, які зможуть ефективно проявити себе в громадському та
політичному житті України. Мотивувати їх реалізовувати нові проекти, активно
співпрацювати з органами влади та бізнес структурами і висвітлювати цю
діяльність у ЗМІ. Познайомити з кращими практиками громадської діяльності
України".
Після вступної лекції, направленої на знайомство і визначення основних
цілей школи, учасники відправились на екскурсії в Обласну Державну
Адміністрацію, де побачили сесійну залу, дізнались, як купити ділянку землі в
області та як зсередини працює ОДА. Наступною зупинкою була Міська Рада, а
після - "Ух радіо". Пізнавальні екскурсії, від яких я би получила ще
більше задоволення, за кращої погоди і самопочуття. Проте цей новий досвід був
дійсно важливим, адже подібна можливість випадає вкрай рідко. Поспілкувались трохи
з "німцями", порозглядали чепурні кабінети, попишалась нагородами
Тернополя й дізналась 20 причин, за що моє рідне місто слід любити, що, власне,
я і роблю.
Мабуть, саме цей день і забрав найбільше сил, бо потрібно було постійно
бути в русі, не дозволяти собі зупинитись і випитувати все, що відбувається
навколо.
Субота - презентація книги Марка Лівіна
Після ранкового тренінгу про піар в рамках "Школи
авангарду", довгої пішої прогулянки холодним містом о 18:00 нарешті
зайшла в книгарню. Після довгих очікувань в місто нарешті приїхав Марк Лівін із
презентацією свої книги. Разом з Юрієм Матевощуком вони зігрівали відвідувачів,
на обличчях яких замайоріли широчезні посмішки, а очі наповнились нотками
невдаваної радості.
Ось вже вчетверте Маркова "Життя та інша хімія" перевидається та
завойовує все більше прихильників. Завдяки "Книгарні Є" поціновувачі
зуміли насолодитись теплою бесідою, почути відповіді на питання, що давно
цікавили, отримати душевну насолоду, слухаючи "Любити не можна
забути", дізнатись про досвід та певні події з життя Лівіна, які зуміли міцно
зачепити й заставити добре покопатись в своїх думках, згадати шкільні часи за
партою, коли всередині все завмирало від думки, що тебе зараз можуть запитати -
Марк примірив на себе роль суворого вчителя, змушуючи аудиторію подолати своє
зніяковіння, деяку невпевненість і на "1... 2... 3!" все ж задати
запитання гостеві міста, - посміятись на кумедних моментах, яких було вдосталь,
розчулитись, почувши дитячий крик, відшукати людину, що зможе задати
"справжнє чоловіче запитання" та неодноразово згадати Байдака, все ж
викривши його секретне місцеперебування.
В кінці письменник-прозаїк побажав присутнім об’єктивності й частіше
задавати запитання собі. Бо запитання вимагають відповідей, які, в свою чергу,
заставляють рухатись далі.
З нетерпінням чекаємо вже в квітні та потираємо руки в очікуванні нової
книги.
Оп!
— завжди Ваша,
Аляска.
Аляска.
