ДО ЗУСТРІЧІ, МІЙ ЖОВТЕНЬ


Довго викорінювала із себе звичку прив’язуватись  до когось/чогось. Та ось поневолі це сталось, та ще й до чогось нематеріального – до місяця. І хоч 2013 досі живе в моїх нутрощах, часто розкриваючи болючі рани пройденого, я не думала, що це колись повториться, та ще й так швидко. Колись в мене була не то звичка, не то традиція, прощатись із порою року і вітати прийдешню. Цей звичай втратив свою силу вже давно. До тепер.
Лічені години залишились і Жовтень покине мене рівно на 1 рік. Рік, за який так багато станеться, переживеться, зміниться... Але він прийде. Стабільний, у визначений час. Мабуть, це єдине, що не терпить мінливості - час.
Так палко, нестерпно мені не хочеться його відпускати. Стільки він подарив, нічого не забираючи взамін. Постійно віддавав, не очікуючи зворотної віддачі. Не хочеться прощатись, але це лиш буде означати, що мені все рівно. Адже місяць в році, по суті, нічого не означає. Це лише визначений період часу, придуманий для зручності та орієнтуванні. Тільки не цей Жовтень. Він особливий.

Якби я змогла написати лист і відправити його по визначеному адресу, я б це неодмінно зробила. Пожовклий аркуш був би вкритий незліченною подякою. За все. За подаровану можливість знаходитись в колі однодумців, знайомством з неймовірними людьми, які тепло усміхаються і підтримують, самі про це не догадуючись; за реалізацію проектів; за невеличкий ювілей в блогосфері; за динамічний тиждень, сповнений найрізноманітнішими подіями; за можливістю відчути себе в ролі журналіста; за змогу бути частиною чогось більшого; за спілкування з видатними особистостями; за віру в себе; за можливість проявити власні здібності; за те, що нарешті відчула подих свободи.
Вам колись кортіло признатись у своїх відчуттях тому, кого просто не існує?
Він був таким реальним. Забрав усі крихти самотності, даруючи відчуття безпеки, світла й неймовірного затишку. 


Тепер я зрозуміла свого Сафарлі, для якого осінь - найкраща пора. Лише зараз я можу з ним повністю погодитись, ставлячи пектись в духовку запашний яблучний пиріг, огорнувшись в шерстяний плед. Зраджую свою Зиму, яку завжди з нетерпінням чекаю, а зараз хочу лиш одного - залишитись жити в жовтневому листі. Дихати запахом пилюки після дощу, брати парасолю, виходячи з дому, ловити невдоволені вирази обличчя прохожих, які з приходом холодного пронизливого повітря стали надмірно понурі. Усміхнутись їдучи в транспорті на збентежений подив пасажирів, бо на душі так добре. Тепло.
В мій Жовтень, а я візьму на себе наглість присвоїти Його, умістились усі настрої 365 днів. Колючий мороз, грізний вітер, лагідне сонячне проміння, примарний туман, привітний дощ, дерева, усіяні коштовним золотом... Усі характери погоди помістились в ньому. Мій особистий Доктор, який без допомоги Тардіс зумів переносити мене у часі погоди.

Поки співмешканці міста не можуть визначитись із одягом, я, з непідробленою цікавістю в очах, підбігаю кожного ранку до вікна, аби зрозуміти де я сьогодні: чи то в сніжному січні, чи жаркому серпні, або ж в найкращому - в жовтні.

Якби ж Він втілився в реальність, приміряв образ чоловіка, такого ж грайливого по натурі, з надією на краще всередині, що не згасає вже стільки років. Я би міцно схопила Його за руку та не відпускала, не даючи проходу Листопаду. Він би був моєю щоденною дозою гарячого шоколаду, без шкоди для фігури, моїм сонцем у найпохмурішу погоду, моєю землею, даючи віру у кожному кроці. І я би переступила через себе, через свою обережність у стосунках, забула би про усі страхи й віддалась його гарячим осіннім долоням. Ми би розпивали чай на двох пізнього вечора, дивлячись сопливі мелодрами, просинались раніше усіх в місті та готували вівсянку з добрячою жменею горіхів та родзинок,  купували на ринку кілограми яблук, вибираючи найзеленіші, збирали хрусткі листя та засушували їх поміж сторінок книги на тих моментах, які найбільш зворушили, купували би по 3 кульки морозива та й з жадністю їли, тим самим викликаючи здивування оточуючих, яким і без морозива занадто холодно як і фізично, так і душевно.

Я би не змогла попрощатись.
Я не можу попрощатись. Лиш сказати: "До зустрічі". І кожного для писати Тобі листи, мій Жовтень, описуючі всі дрібниці - від пошуку місця роботи, до кольору придбаної ароматної свічки.

Blog Widget by LinkWithin