В літературі по визначенні свого призвання часто радять звернутись до дитинства; згадати, чого тоді хотілось, про що мріялось. Саме ті щирі пориви, позбавлені нав'язування думки інших, вказують на істинність прагнень. Скільки б я не читала подібних порад, типу "Складіть список того, чим хотіли займатись будучи дитиною", "Що Вас в ті часи цікавило", "Ким Ви себе уявляли. коли виростите", мені вони не допомагали, так як не вдавалось пригадати нічого важливого. Взагалі, я довго жила без мрії, та й продовжую жити, бо те, що видавалось мені нею, було лишень дуже сильним бажанням. Але не мрією, адже зараз той порив перекочував у спогади. І от тільки сьогодні я усвідомила, що займаюсь саме тим, чим хотіла у шкільні роки. І то таке щастя.
Колись в мене була сильна тяга працювати в редакції. Причому неважливо ким, аби тільки заглянути за лаштунки створення журналу. Тоді з легкою заздрістю спостерігала, як одне видавництво кожного місяця запрошує до себе двійку читачів, аби ті прийняли участь у формуванні нового номеру. Я нічого не робила, аби туди попасти, надіючись, що одного бажання буде достатньо, що було, як не важно здогадатись, хибним сподіванням. А поки думками я була в місці з авторами і дизайнерами, вдома відкривала програму publisher, уявляючи, що створюю власний журнал.
Ці всі заняття і бажання були витиснуті з мого життя іншими клопотами. Я більше не поверталась до того бажання.
Якщо згадувати з чого ж все починалось, то, мабуть, з наміру створити щось на подобі кулінарної книги в електронному форматі. Тоді я наполегливо шукала рецепти випічки правильного харчування, створювала в фотошопі перші шаблони, зареєструвалась на issuu. Та ця ідея швидко відпала, бо була не для мене. А от те, що прийшло згодом, дуже близьке, справжнє і... правильне.
Найкращі рішення часто приходять спонтанно. Ти їх не чекаєш, не сподіваєшся на їх прихід, а вони моментально пронизують думки і вже не можуть відпустити. Так, займаючись домашніми справами, в мені зародився задум створити електронний журнал. Хоча насправді він в мені жив вже не один місяць, коли я із захопленням гортала електронні сторінки інших видавництв. Але в той ранок до мене прийшло бачення, як це все можна реалізувати. А головне - я знала, що це може стати чимсь більшим, аніж звичайні плани. Воно може з'явитись.
Коли знайшлась відповідь матеріалізації, я побігла писати Маші з пропозицією. Це та людина, з якою я на одній хвилі, в якої бачення подібне до мого, яка точно знає, чого я хочу - людина, якій я повністю можу довірити дизайн. Той лист був важливим моментом, бо в разі відмови з її сторони я би похнюпила ніс і ще довго не поверталась до думки про онлайн-журнал. Та Маша погодилась. І то було початком.
Ми довго обговорювали що до чого і, зрештою, оголосили про набір в команду. Насправді, я хотіла набрати 5-6 людей, які люблять багато і якісно писати. Зараз розумію, що це недостатня кількість, і якби я не змінила свого рішення, то навряд би зараз бачила перед собою "føle". Нам написало більше 30 людей. Деяких я добре знала, про деяких лише чула, а про інших вперше чула. Я читала заявки і всередині все розквітало, розуміючи, що ми встали на шлях створення чогось дивовижного.Через кілька днів був створений спільний діалог VK, де всі знайомились, обмінювались ідеями, цікавими думками, приємними спогадами, уявляли подальший розвиток подій, коли журнал, майбутнє котрого було доволі розмитим, існував тільки в думках. Було так радісно відкривати сторінку і бачити, що в діалозі більше тисячі нових повідомлень. За один вечір.
Мене трохи лякала кількість людей, які чекають від мене дій, які будуть правильними. Не скажу, що я сильна в організації, але створення журналу заставило навчитись грамотно все планувати, не гірше реалізовувати, стійко приймати помилки та непорозуміння, спробувати себе в ролі лідера. Я не могла спокійно спати, лягала ближче до ранку, просиналась щойно сонце зійде. Втома давалась в знаки, але зважати на неї зовсім не хотілось, а лиш працювати, вкладати час і впевнено рухатись до випуску дебютного номеру.
Найскладнішими моментами були суперечки. Фінальний продукт існував тільки в моїй уяві і у кожного було своє бачення того, до чого ми рухаємось. Не всі розуміли, що я хочу бачити у кінці, але я вдячна, що вони змогли мені довіритись. Нелегко було знаходити спільну мову, шукати компроміс, але завдяки довгим обговоренням ми таки приходили до рішення, яке би влаштувало обидві сторони.
За період створення відсіялась не одна людина, та, вважаю, то на краще. Бо ж залишись тільки перевірені і ті, хто розуміє, чого я хочу. Нам вдалось зібрати людей з різних точок на карті, у кожного свої вподобання та принципи, але ми стали справжньою командою. Різні, але близькі. Зараз триває другий набір у команду. І хоча я не знаю, що від нього очікувати, готуюсь до чергової порції труднощів, вірю, що ми робимо правильну справу.
фото: @nastyadumoulin
За ці два з половиною місяці відбулось чимало: створення редакції "дам", спілкування з тими, ким захоплювався крізь екран і не насмілювався навіть думати про знайомство, піднесення та зневіра, довготривалі нагадування про прострочення дедлайну, відповідальність за свої слова та рішення, вислуховування насмішок близьких, перевтілення у дизайнера, безкінечні опитування, шукання "тої самої" назви журналу, коли вже був затверджений один варіант, пошук шрифтів, фото на обкладинку, спонтанне рішення опублікуватись 1 серпня, коли ще була гора роботи, і пекельний день верстки. А після нього - втрата найменшого прояву радості від публікації випуску, внутрішній занепад і не найкращий період, з яким було складно справитись морально.
Ми допустили чимало помилок, які змогли винести собі на користь і в подальшому їх не допускати. Ми стали досвідченішими. Я можу з впевненістю сказати, що наступний номер буде кращим. Нам є куди рости і це справді добре.
Мені важко описати ті два дні після випуску, бо навіть не можу пригадати, коли востаннє я себе почувала настільки погано. Найдивніше, що хоч зараз я і розумію причини, але не можу усвідомити, чому тоді вони мене так підкосили. Мені був потрібен час, щоб подумати, розібратись в своїх прагненнях, побачити шлях далі. Трохи зцілення прийшло від розмов з рідними, але справжніми ліками виявились теплі відгуки читачів. Ніщо не зрівняється з тим моментом, коли я побачила статистику на сайті, яка вражала, коментарі від незнайомців, котрим подобалось і вони вимагали ще порції, або ж запитання, де можна купити друкований випуск. Це справді надихає і заставляє рухатись далі. Після таких теплих слів відчуваєш непомірну гордість за виконану роботу і свою команду.
Трохи про назву і логотип:
føle означає відчувати. Це норвезьке слово, яке, чесно зізнатись, зачарувало нас спочатку своєю перекресленою о. Ми розглядали безліч варіантів. føle - моя пропозиція, коли я один вечір присвятила на переклад слів і пошуку "того самого". В опитуванні перемогла інша назва, яка, в принципі, мені подобалась, але все ж не відповідала тій м'якості, яку мені хотілось створити. Тоді за один вечір ми закрили очі на опитування і переобрали лідера.
Щодо логотипу, то я поцуплю текст з нашої офіційної спільноти:
"Ні, це не слідування хіпстерскому віянню і моді в цілому, як спочатку могло здатися.
У культурах багатьох народів олень завжди залишався символом Сонця, сходу, світла і оновлення; а оленячі роги у багатьох асоціювалися зі сонячними променями і родючістю. Крім того, через його стрімкість, що гармонує з граційністю, оленя часто пов'язують з поезією і музикою"
Мені досі важко в повній мірі зрозуміти, що ми, чорт забирай, це зробили! Те, що існувало тільки в думках, тепер можна погортати, навіть якщо поки тільки в електронному форматі. Я не знаю, що далі, бо прийняла доволі складне рішення, яке моя команда з розумінням прийняла, за що люблю її ще дужче, Точно знаю, що краще, більш організовано, з новими помилками, котрі навчать ще більше.
— завжди Ваша,
Ми допустили чимало помилок, які змогли винести собі на користь і в подальшому їх не допускати. Ми стали досвідченішими. Я можу з впевненістю сказати, що наступний номер буде кращим. Нам є куди рости і це справді добре.
Мені важко описати ті два дні після випуску, бо навіть не можу пригадати, коли востаннє я себе почувала настільки погано. Найдивніше, що хоч зараз я і розумію причини, але не можу усвідомити, чому тоді вони мене так підкосили. Мені був потрібен час, щоб подумати, розібратись в своїх прагненнях, побачити шлях далі. Трохи зцілення прийшло від розмов з рідними, але справжніми ліками виявились теплі відгуки читачів. Ніщо не зрівняється з тим моментом, коли я побачила статистику на сайті, яка вражала, коментарі від незнайомців, котрим подобалось і вони вимагали ще порції, або ж запитання, де можна купити друкований випуск. Це справді надихає і заставляє рухатись далі. Після таких теплих слів відчуваєш непомірну гордість за виконану роботу і свою команду.
Трохи про назву і логотип:
føle означає відчувати. Це норвезьке слово, яке, чесно зізнатись, зачарувало нас спочатку своєю перекресленою о. Ми розглядали безліч варіантів. føle - моя пропозиція, коли я один вечір присвятила на переклад слів і пошуку "того самого". В опитуванні перемогла інша назва, яка, в принципі, мені подобалась, але все ж не відповідала тій м'якості, яку мені хотілось створити. Тоді за один вечір ми закрили очі на опитування і переобрали лідера.
Щодо логотипу, то я поцуплю текст з нашої офіційної спільноти:
"Ні, це не слідування хіпстерскому віянню і моді в цілому, як спочатку могло здатися.
У культурах багатьох народів олень завжди залишався символом Сонця, сходу, світла і оновлення; а оленячі роги у багатьох асоціювалися зі сонячними променями і родючістю. Крім того, через його стрімкість, що гармонує з граційністю, оленя часто пов'язують з поезією і музикою"
Мені досі важко в повній мірі зрозуміти, що ми, чорт забирай, це зробили! Те, що існувало тільки в думках, тепер можна погортати, навіть якщо поки тільки в електронному форматі. Я не знаю, що далі, бо прийняла доволі складне рішення, яке моя команда з розумінням прийняла, за що люблю її ще дужче, Точно знаю, що краще, більш організовано, з новими помилками, котрі навчать ще більше.
— завжди Ваша,
Аляска.
