Дружба народжується з повітря. Ніби
щось по-справжньому магічне виникає у погляді. Одна випадкова розмова, миттєве
знаходження спільної теми і ось, здається, в тебе вже є людина, яку можна гучно
назвати словом "друг".
Та чи все так просто?
Чи дружба це щось
більше, чим прості балачки?
Друзі - одна із
складових нашого успіху. Усі ми потребуємо підтримки рідних, близьких, знайомих.
До чого ж важливо знати, що ти комусь потрібен просто так, без вагомих причин.
Неймовірно важко дотримуватись обраного шляху, коли тебе не стимулюють на
подальшу роботу, та й просто не вірять в тебе. Та, нажаль, не можна ось так
просто прив’язати до себе людину, з настановами, щоб вона нахвалювала твої
вчинки. Зовсім не дружбою це виглядає.
Знаєте, в сучасному
світі мені здається, що кохання знайти та зберегти простіше, чим міцні дружні
стосунки. Чи існує вона взагалі? Упродовж останнього року я часто задаюсь цим
питанням, а відповідь десь там далеко, не спішить до мене приходити.
Можливо я занадто високо піднімаю це поняття - звичні
стосунки між знайомими. Проте мене бісять голосні терміни, які є невимовно
дорогими й цінними для нас, але ми ось так легко ними розкидаємось. Для мене
дружба - це почуття таке ж саме сильне як і кохання. Невимовне. Коли існує
непояснений зв’язок, коли думки двох тісно переплетені, коли існує
споріднення душ.
З самого малечку я росла в оточенні не
лише своїх родичів, але й сусідів, які стали такими ж рідними. Наша
двохповерхова хрущовка, обшарпана з чотирьох сторін, із надписами крейдою
10-річної давнини, є моїм сховищем. Моїм справжнім домом. І хоч я часто говорю,
що неодмінно обзаведусь власною домівкою, вулиця, названа в честь видатного Руставелі
залишиться моїм маятником. Справа не в самій будівлі, а тому, від чого вона
оживає. Людях. Я знаю поіменно кожного сусіда, бо інакше ніяк, коли живеш в
невеличкому просторі спального району і кожного дня бачиш одні і ті ж обличчя.
Тут панує атмосфера взаєморозуміння, взаємодопомоги і щирого добра. Корені запущені
ще від бабусиних часів - першої людини, що оселилась тут. Так мої батьки росли
із широким оточенням сусідніх квартир, і так черга добралась і до мене.
Нас було 5 - різних
за темпераментом дівчат, які кожного ранку виходили в двір на "нашу
лавочку" і до пізнього вечора - до маминих закликів повертатись додому, гуляли,
получаючи ту саму безтурботність, за якою зараз сильно ностальгую. У нас була
справжня дитяча дружба, яка з часом формувалась, відкриваючи нові риси
характеру кожної. Дитинство, як і поняття "дружба" в мене асоціюється
саме з цими дівчатами, точніше з спільними спогадами, котрі дають непосильне
відчуття втрати, водночас з зігріваючими моментами, які досі пробуджують на
обличчі широчезну усмішку.
Часу властиво
розлучати людей. Не просто розлучати, а перевіряти товаришів на щось більш
сильніше.
Дружбу.
І як не старались підтримувати зв’язок, як невпинно не продовжували цікавитись життям один одного - шляхи розійшлись, а повертатись назад, у минуле, навіть, якщо воно таке сонячне й затишне - справа негідна.
Не страшно, коли ви віддаляєтесь один
від одного - це природній процес. Страшно, коли людина, якій довіряв, з якою
готував на кухні, забруднюючи її продуктами, з якою обмінювались безглуздими
фразами й придумували божевільні ідеї на двох, задає болючого удару. Пройшовши
через пусті сутички, доказування свого, вона просто відвертається. І більше не
появляється. А ти продовжуєш стояти в самотності на пустинному нічному мосту,
де ще зовсім недавно ви ганяли від дощем, фотографувались лежачи на асфальті та
ловили косі погляди від прохожих.
Важко усвідомити, що
ця людина просто пішла. Зрадила. Як - неважливо.
Оглядаючись назад,
розумію, що таких ось зрад я відчула безліч. Хтось обрав іншу компанію, хоч і
божився, що залишиться до кінця, покриваючи лайливими словами ту саму компанію;
хтось обрав стосунки з молодим чоловіком, повністю забиваючи на близьких; хтось
полив брудом просто так, аби здаватись більш крутішим; а хтось після 3-річної
розлуки, незважаючи на те, що колись називали один одного найкращими
приятельками, банально видалила із списку друзів ВК. Цей список може поповнюватись
незліченними ситуаціями в яких я з кожним разом ще гостріше відчувала значення
самотності.
Я боюсь цього -
залишитись одній. Та що там, я раніше і в кінотеатр не могла наважитись піти в
компанії себе. Мені був необхідний хтось поруч, як кружка зеленого чаю зимового
вечора. Раніше вважала, що це місце повинна займати купа людей - чим більше,
тим краще, незважаючи, що я інтроверт. В мені жило дві протилежності - одна
хотіла не виходити із дому (недаремно мені дали кличку "Домовик"), а
інша ж навпаки - постійно знаходитись в оточенні інших.
Та всі поступово
почали віддалятись. Хтось забирав із собою частину мене, силоміць видираючи,
тим самим викликаючи нестерпний біль, а хтось зникав непомітно, проте через
деякий час приходило розуміння як сильно не вистачає тієї людини. Тільки зараз,
зумівши перерости ці втрати і поступово навчаючись не прив’язуватись до людей,
розумію, що це було тією самою "школою життя". Не скажу, що я стала
сильнішою, однак досвідченішою. Зуміла скинути з пліч той вантаж, який лише
давив, вдираючись в мої думки кожного вечора - ідеальний час для спогадів. І
зараз мене наповнює лише сумна радість. Я змогла відпустити, наблизитись до
самодостатності та не мати в’язкої потреби в тих, хто раніше називався другом.
Пройшло немало часу, я старалась
втоптувати образливі почуття й не давати їм вийти назовні. Зараз, коли мені
стало просто байдуже, а головними тепер є речі більш суттєвіші, чим липові
друзі, почала помічати, що всі, колись рідні серцю люди, живуть не так солодко,
як тоді, коли викинули мене за борт свого життя. Я не дозволяю самовдоволеності
знайти в цій ситуації комфортне місце для себе, бо все сталось так, як мало
статись. Кожен йде своєю стежиною, а хто буде поруч - питання справжньої
дружби. І хоч вона зовсім примарна і знаходиться на грані вигадок, я вірю, що
комусь дуже сильно повезло, знайшовши свого Друга. Справжнього. А якщо ні, як і
мені - не турбуйтесь, адже навколо безліч світлих людей, які готові бути
поруч, не претендуючи ні на що.
Ніколи не
розчаровуйтесь в людях, навіть якщо деякі зруйнували довіру. Всі ми різні.
Просто інколи не щастить зустріти хорошу людину.
— завжди Ваша,
Аляска.
Аляска.
