ПАПЕРОВА ДИТИНА

Я народила. Стала мамою.

Виношувала свою крихітку 6 місяців і ось, 26 листопада, вона появилась на світ. Важить 334 КБ, вміщує 38311 символів і носить назву, котру я ще не стану розголошувати. За ці місяці вона капризувала, показувала свій характер, заставляла мене нервувати, не спати по ночам, руйнувала мою впевненість. Не виходила із голови, будь то рання година, чи середина ночі. Але, подолавши всі труднощі, вона таки народилась, хоч це і залишалось під загрозою. Зараз вона тішить мене й навіть окриляє.
Вона - моя книга.

В травні я дізналась про один чудовий проект Олі Міклашевської - "Пишу роман". Одразу згадала всі свої невдалі спроби написати книгу, чи хоча б щось подібне. Проте після пари сторінок мій порив втікав, натхнення зраджувало, а бажання банально зникало, наче його ніколи і не було. Згодом відмовкою стало "книгу написати може людина, в якої чималий вантаж за плечима". І це так, проте навіть у свої 19 я маю чим поділитись, про що розказати. Набридло залишати справи, так не довівши їх до кінця. Тому я поставила перед собою ціль - написати власний роман. Не важливо чи в результаті його хтось побачить, чи він залишитись пилитись в пам’яті комп’ютера. Я знала, що зможу це зробити і, власне, через півроку таки зуміла реалізувати бажане.

"Написати ж книгу так легко! От що тут такого? Просто сидиш і переносиш власні думки на папір", - говорять ті, хто ні разу не намагався це зробити. Я теж не думала, що це надзвичайно важка справа й вірила, що до кінця літа поставлю останню крапку. Процес виявився складнішим. Проте зараз, пройшовши усі перешкоди, лише з посмішкою про них згадую. Здається, їх зовсім і не було, а написання текло плавно, спокійно, без ураганів.

Мабуть, найбільшою перепоною було знецінення власних сил. Десь на половині шляху я просто здалась. Думки кружляли навколо "а мені це потрібно?", "я бездара", "ще не час, через рік напишеш", "може краще взятись за іншу історію, а цю закинути?"... Я знаходилась в такій собі творчій прірві, де перестала бачити закінчення сюжету, почала забувати про мотиви написання та й просто прийшла до висновку, що мені це не по силі. Другим важливим фактором застою був брак часу. Влітку влаштувалась на роботу, котра забирала усі мої сили й енергію. Ні про які розваги, а тим більше щось серйозніше, і речі не йшло. Але коли цей період підійшов до кінця, я не поспішала повертатись до писанини. Боялась відкрити текстовий файл, ніби там ховався гігантський монстр. Видавлювала з себе пару-трійку речень і на цьому справа продовжувала стояти.

Допомогла ця осінь. Точніше листопад, в якому з’явилось багато вільного часу й прийшло більш чіткіше уявлення власного майбутнього. В понеділок ми клянемось, що перестанемо їсти мучне і таки дотримуємось власної обіцянки! Рідко, але при правильному налаштуванні себе це можна зробити. От і я сказала собі: «Закінчу книгу до 1 грудня і все тут». З початком зими мене чекають грандіозні, скажу трохи з перебільшенням, плани, в які я хочу ринути з головою. Стало очевидним, якщо не зараз, то книга так і залишиться без кінця, образиться, як немовля і впродовж не одного року я буду шкодувати, що колись не зібралась, не сіла і не дописала.

Цього тижня натхнення було моїм вірним супутником. Не завжди гладко - приходилось сидіти годинами дивлячись в одну точку без найменшого поняття, що ж писати далі, та слово за словом і файл набирав пристойного об’єму, перетворювався в щось значно більше.

Останні глави приносять найбільше задоволення. Коли задумане набирає чітких контурів і все відбувається так, як уявляв на самому початку, ба - навіть краще. Сюжетні лінії з’єднуються воєдино, персонажі оживають і палко не хочеться з ними прощатись, все рухається в вірному темпі.

Мене охоплює гордість за себе, нехай я і нагадую графомана. 

Я це зробила! Щось своїми руками, думками, фантазіями, вміннями... лише я. Сама. І всередині так спокійно, наче все відбувається правильно. Редагуючи вчора чернетку, не помічала, як написане затягує і це найкраще відчуття. 

Досі не можу в повній мірі усвідомити, що я написала власну книгу. Повноцінну книгу! Після довгих років бажань і мінливих планів, змогла втілити невеличку дитячу мрію.

Впевнена, це не остання написана мною історія, адже в думках вже достигають нові ідеї. Аби не допустити старих помилок і щоб писалось легше, я зібрала декілька основних правил, котрі, надіюсь, будуть корисними і Вам, якщо Ви хоча б раз думали про написання власного роману:

✓ план розвитку подій. Це лише здається, що потрібно відкрити пустий документ і події будуть ідеально розвиватись, все буде просто поступово народжуватись в голові та ще й приноситиме колосальне задоволення. Це було моєю основною помилкою, коли я бралась за чергову "книгу".

Продумайте деталі, де, що і коли буде відбуватись. Намалюйте схему, таблицю, або ж звичайний список, де буде розташовуватись порядок подій. Працювати так значно легше. Та це не говорить, що від плану не можна відійти. Третя частина моєї книги була повністю змінена в ході написання, і я розумію, що ці зміни органічно влились.

✓ пропишіть персонажів. В Інтернеті можна знайти чимало анкет, які слід заповнити, аби вигаданий герой набув реальних форм. Придумайте йому історію, зробіть живим і справжнім. Хто його батьки, яка улюблена страва, яке хобі, які погляди на життя? Це лінуйтесь, а створюйте хороше підґрунтя, адже воно не менш важливе, аніж сам процес написання.

✓ часові рамки. Хоч всі і кричать: "Рамки, геть", "Виходьте за них, ризикуйте!", - що я повністю підтримую, проте інколи вони є необхідними. Як у випадку з книгою. Встановіть дедлайн, до якого Ви повинні написати епілог. Це "потім", на котре всі звикли відкладати свої задуми, неймовірно підле й хитре, і потрібно з ним боротись. Не затягуйте, не думайте, що зробите це пізніше. Існує тільки зараз!

✓ повільний рух - теж рух. Якими б гіркими не здавались ті вечори, коли була відсутня близькість з текстом, слова виходили неправильними, видавлювались через силу... Але якби їх не було, то хто знає, чи могла би я писати зараз подібний допис. Не можливо, щоб все було гладко, щоб Ви не писали літери, а були ними, зливались з книгою в одне ціле, а нутрощі переповнювались натхненням й творчим настроєм. Труднощі, як відомо, роблять нас сильнішими. Коли здається, що кінця не видно, попереду надзвичайно багато роботи, від чого плечі самі понурюються й приходить настирлива думка, що нічого не вдасться, це чудовий час, аби показати, хто господар і хто диктує правила. Не супротивтесь пригніченню, а вправно використовуйте його.

✓ пишіть кожного дня. Виробляйте в собі звичку, яка, як доведено, формується протягом 21 дня. і не замітите, що з часом будете вдячні собі ж. Пищіть, якщо поганий настрій, якщо часу обмаль - хоча б речення, пишіть, коли зустрілись з невдачею, або ж навпаки отримали бажане. Пишіть і ще раз пишіть. Невдале можна буде відкоригувати, переписати, видалити... але там може приховуватись, щось вартісне. Свої найвдаліші, як я вважаю, сцени, написала саме в пориві емоцій. Не думала, чи це впишеться в книгу, або ж буде зайвим. Я виговорилась, мені стало легше, та ще й радісно, коли зрозуміла, що текст чудово дивиться в загальній картині подій.

Дайте шанс своєму внутрішньому письменнику. Не обов’язково це має бути щось шедевральне. Зробіть це для себе, бо, кажу чесно, всередині неймовірні відчуття після фінішу.

P.S. Наступного року стартує NaNoWriMo зі мною. На жаль, я запізно дізналась про цей неймовірний проект, але через 11 місяців виправлю опущене. Ближче до листопаду буде більше подробиць, адже сама ідея в мене ще наростає, знаходиться в активному розвитку, але вже хоче чимскоріш вступити в дію.

— завжди Ваша,
Аляска.