Довгий час жила без мрії. Коли малеча сміливо заявляла, що планує завоювати космос, сцену, подіум, я лиш знизувала плечима. І мені було спокійно від цього, адже не маючи мрії нічого не очікуєш, а хіба не в цьому ключ до щастя? Тільки з часом розуміння почало складатись крихітними фрагментами, що без цілі в житті рух неможливий. Та й будні стають такими пустими і неважливими, коли немає до чого йти, чого прагнути.
Все навколо кишіло інформацією про те, як добитись бажаного, як знайти головну мету, що для цього слід робити. Мене захоплювала непід'ємна прикрість від того, що я не можу в повній мірі зрозуміти як це - жити мрією. Думати про неї, ніжно плекати і леліяти. Ілюзія того, що все відбувається правильно володіла мною.
Без мрії жити неможливо. По-справжньому жити: засинати вночі, малюючи в уяві картину успішного майбутнього, просинатись з думкою про дії, які слід виконати, аби хоча б на міліметр наблизитись до бажаного, потонути в роздумах, планах і радіти цьому. Моя мрія ховалась десь в самій глибині і не поспішала вилуплюватись назовні. Я не розуміла, та й досі чітко не визначилась з тим, де я себе бачу в подальшому. Страх невідомості паралізовував, проте я розуміла, що насильно себе неможливо заставити обрати шлях розвитку. Він сам прийде. Непомітно, неочікувано, але появиться на горизонті. Залишилось лише дочекатись. Мені знадобилось 19 років.
Без мрії жити неможливо. По-справжньому жити: засинати вночі, малюючи в уяві картину успішного майбутнього, просинатись з думкою про дії, які слід виконати, аби хоча б на міліметр наблизитись до бажаного, потонути в роздумах, планах і радіти цьому. Моя мрія ховалась десь в самій глибині і не поспішала вилуплюватись назовні. Я не розуміла, та й досі чітко не визначилась з тим, де я себе бачу в подальшому. Страх невідомості паралізовував, проте я розуміла, що насильно себе неможливо заставити обрати шлях розвитку. Він сам прийде. Непомітно, неочікувано, але появиться на горизонті. Залишилось лише дочекатись. Мені знадобилось 19 років.
Нарешті появились границі, хоч не чіткі і не до кінця зрозумілі, моєї мрії. Все всередині стверджує, що нарешті я почала рухатись у вірному напрямку. Не знаю до чого він мене приведе, чи задум втілиться в реальність, або ж так і буде таїтись в уяві, але мене сповнює бажання, перед очима стоїть образ, до якого мені так палко хочеться дійти. Все інше в'яне на фоні більш глобального і вагомого. Усі труднощі, проблеми, котрі обов'язково увірвуться без запрошення, причини зупинитись і повернутись до беззмістовного існування. Хочу вірити, що в мені знайдуться і сили, і терпіння, і завзяття, аби протистояти складнощам і таки перетнути натягнуту на фініші стрічку. А головне - не зупинятись на досягнутому, вимагаючи все більше й більше від себе. Бо це можливо, головне захотіти. Бажання - єдиний дієвий фактор, який може нас мотивувати до якісної та продуктивної роботи.
— завжди Ваша,
Аляска.
