Коли я створювала цей блог, то мало уявляла, які риси він повинен носити, які основні емоції передаватиме, на яку тематику опиратиметься. Хоч контури не стали чіткими, проте вже більш яснішими. Я хочу, щоб кожен, хто заходить на цю сторінку відчував безпеку, спокій та затишок. Щоб йому було добре. По-домашньому добре. Щоб читаючи ці текстові нариси, Вам здавалось, що хтось тихо муркоче на вухо. Щоб зайшовши сюди можна було відчути непомірний захист, наче тебе обгорнули коциком, а руки гріються об чашку запашного чаю. До речі - заварюйте свій улюблений напій, бо саме він буде незамінним атрибутом цієї рубрики.
Багато дописів не зовсім відповідають цим, таким собі критеріям, але я обома руками за комфортність. Тому вирішила впровадити в блог рубрику "Балачки за чаєм". Пости будуть з'являтись в хаотичному порядку, залежно від присутності натхнення, хорошого настрою та, звичайно, думок, якими я і буду тут з Вами ділитись. Я би дуже тішилась, якби ми створили діалог, а для цього Ви можете наслідити в коментарях, або ж написати мені на пошту (alaskamood@gmail.com) теми, котрі Вас турбують і про які Ви хочете поговорити. А можливо Ви бажаєте поділитись якоюсь цікавою історію, яку я залюбки опублікую. Давайте спілкуватись, знайомлячись більш ближче. Нехай ми розсипані по різним куткам країни, і між нашими обіймами кілометри, можна грітись разом. Навіть за допомогою ілюзії близькості. Головне, щоб щиро - від самісінького серця.
Багато дописів не зовсім відповідають цим, таким собі критеріям, але я обома руками за комфортність. Тому вирішила впровадити в блог рубрику "Балачки за чаєм". Пости будуть з'являтись в хаотичному порядку, залежно від присутності натхнення, хорошого настрою та, звичайно, думок, якими я і буду тут з Вами ділитись. Я би дуже тішилась, якби ми створили діалог, а для цього Ви можете наслідити в коментарях, або ж написати мені на пошту (alaskamood@gmail.com) теми, котрі Вас турбують і про які Ви хочете поговорити. А можливо Ви бажаєте поділитись якоюсь цікавою історію, яку я залюбки опублікую. Давайте спілкуватись, знайомлячись більш ближче. Нехай ми розсипані по різним куткам країни, і між нашими обіймами кілометри, можна грітись разом. Навіть за допомогою ілюзії близькості. Головне, щоб щиро - від самісінького серця.
Перше, про що я хочу поговорити - сімейна атмосфера. Її було вдосталь протягом усього січня, що й не дивно, бо достаток свят супроводжував половину місяця. В ці холодні зимові дні ми особливо потребуємо присутності рідних, які можуть зігріти своїми словами, смачними стравами і звичайною присутністю поряд.
Свята розганяють відчуття самотності, роблять нас ближчими до свого коріння. В дитинстві я з нетерпінням чекала Різдва, коли наша сім’я всядеться в невеличкий автомобіль і вирушить до бабусь з дідусями. Ми обходили найближчих, де кожен нас сердечно зустрічав. Незваних гостей тоді просто не існувало. З часом почали виникати різні сутички, розбіжності, нерозуміння, погляди на життя почали рухатись в зворотньому напрямку, й дійти до розуміння вставало все важче. Дорослішаємо. В нас формуються власні принципи, по яким ми живемо, власні думки, котрі можуть бути повними протилежностями до думок близьких. Важливо навчитись оминати пікантні теми, які можуть розбудити гомінкі та неприємні слова, а старатись зробити спільне проведення часу якомога спокійнішим. Це ж бо так добре - просто посидіти з рідними людьми, ділитись останніми враженнями, розповідати про зміни, або ж вкотре вислухати про політику та інші традиційні теми сімейних посиденьок. Навіть найзвичайніші справи у день свята будуть здаватись особливими. Будь то приготування страв, чи сервірування столу, прикрашання ялинки, допомога на кухні, чи навіть прибирання.
Свято - це чудовий привід, щоб навідати близьких. Явитись несподівано в гості, приємно дивуючи. Не забувайте про тих, кого вже давно не бачили. Підтримуйте зв'язок. Неважливо, чи це буде поява на порозі, чи один телефонний дзвінок. Перестаньте шукати привід, не наважуючись порушити першим мовчання, він є - скажіть банальне "Зі святом" і цього буде достатньо для зав'язки розмови. Не залишайтесь самі в святкові вечори, й не залишайте ближніх. Обмінюйтесь турботою.
Це вдалий період, аби пробачити старі образи. Бо вони вже не важливі. Що було в минулому, там і треба залишити. Набагато краще затишно поспілкуватись, подивитись разом старі фотоальбоми, посміхаючись спогадам.
Я надзвичайно сильно прив'язана до минулого. Була. Хоч і викорінюю з себе цю пагубну звичку, яка була готова перерости у спосіб життя, але ж так приємно покопатись у радісних фрагментах. Це Різдво дало мені таку змогу. Навіть краще - показало мені мене 3-річною, якою, ясне діло, я себе зовсім не пам'ятаю. На відеоплівці весілля мого хресного з тіткою були закарбовані 2 дня, на яких так часто з'являлась я. І це так зворушливо бачити себе в такому наївному віці. Здавалось, що я дивлюсь на сторонню людину, яка в такому юному віці більш відкрита й менш сором’язлива. Побачені моменти досі відіграються в моїй пам'яті і мимоволі викликають посмішку на вустах. Будь то танець "хустинка", яку мені тричі пропонувала і тричі , смішно похитуючи головою та зніяковівшись, я відмовлялась; чи незграбна хода; чіпляння за штанку братового дідуся, чи тупання ніжками з татом, начебто ми танцюємо; чи збиття при хрещені в церкві, де рука рухалась в хаотичному порядку, а губи здавались набряклими, бо тоді однієї з моїх основних звичок було піднімання вуст до носа, що виглядало дивно; або ж танець втрьох з найдорожчими жінками: мамою та тіткою. Так добре було бачити своїх рідних в молодому віці, коли вони лишень недавно стали мамою/татом/бабусею/дідусем/хресним/дядьком/тіткою. Час зовсім трохи доторкнувся до їхньої зовнішності, та насправді змінилось геть все: з’явились більш серйозніші обов'язки та відповідальність не лише за власне життя, на одну зубну щітку встало більше на поличці у ванній кімнаті. При перегляді відео прийшло розуміння, що всі ці люди завжди буди поруч. Вони виховували мене, ставили на ноги, в буквальному значенні, підтримували та продовжують це робити, навіть без слів. Так, іноді вони натискають, давлять, примушують, але користуються тільки добрими намірами, не розуміючи, що лише ми можемо знати, що для нас являється справді добрим. Та все ж на цих людей можна покластись. Довіритись їм. То ж цінуйте їх, доки вони з Вами. Родичі - наш початок. А ми, в свою чергу, - їх продовження.
Шануйте і традиції. Ми цураємось їх, від чого стає сумно. Свята в мене пов'язані з бабусиним маленьким будинком поблизу центра села, що за 64 кілометри від мого дому. Саме там я провела більшу половину свого дитинства, бешкетуючи разом з братом, доставляючи тим самим клопоту бабусі. І саме там відчувається справжній дух Різдва та всього, що з ним зв'язано. Пам'ятаю, як по вечорам ми сиділи з чашкою, повністю заповненою монетами, й чекали колядників. Як дивились телевізор з завадами й не зважали на це, бо головними були розмови, які велись при перегляді. Як намагались прикрасити кімнати старими, ще радянськими, іграшками. Як співали коляди, не знаючи половини слів, та це зовсім не було важливим. Як з нетерпінням чекали вечері, щоб посмакувати довгоочікуваною кутею і вилизували після макогін. Все тоді було таким щирим та чесним, що хотілось залишитись назавжди жити в тих днях. Зараз, коли бабусі не стало, разом з нею і дім був проданий, від чого половина радості теж зникла. Навідування родичів приносили менше задоволення, та до всього слід пристосовуватись, навіть якщо незручно на початках. Цього року була порушена одна крихітна традиція, яка, здавалось мені, завжди буде присутньою в нашому з братом житті. Однак, все змінюється. І замість того, щоб нити та жаліти себе, я заповнила пустоту, котра виникла зовсім несподівано. Мій смуток розвіяли інші люди. Я навіть рада, що все так склалось, бо ті, кого я раніше не сприймала за родину, раптом стали близькими і... рідними.
В місті все більш суворіше, як мені здається, і дико не вистачає доброзичливості. Якось ми з моєю коліжанкою вирішили не сидіти вдома у святкові дні й пройтись по будинкам, що розташовувались на найближчих вулицях. Розівчивши пару нових колядок, повторивши старі, ми почали обходити квартири. Стоячи на вулиці, ми просканували багатоповерхівки, відмітивши, що в половині кімнат присутнє світло. Та як тільки ми почали натискати на дверні дзвінки, то чули у відповідь або тишу, або шаркання ніг за дверима, котрі так і залишались закритими. За весь вечір нам відкрив тільки один дідусь, який, пустивши нас в прихожу, вже через хвилину прогнав, так і не давши заспівати.
Цього року я на 2 дні поїхала в село, аби знову просякнути тією атмосферою. Так як в дитинстві бути не могло, однак я отримала те. за чим я їхала - домашні розмови, що сповивають, вертеп з малих карапузів, переодягнутих в чудернацькі костюми і веселий сміх на всю машину з тими. кого раніше не думала, що стану називати близьким.
Надіюсь, першу половину січня Ви провели не те, щоб незабутньо, бо перший місяць року більше розслаблюючий. Хоча відпочинок пройшов скороплинно, працюйте, отримуючи задоволення, і будете перебувати у постійній відпустці. Душею.
Залишайтесь разом із близькими, приділяючи їм увагу, і цінуйте домашнє тепло.
В місті все більш суворіше, як мені здається, і дико не вистачає доброзичливості. Якось ми з моєю коліжанкою вирішили не сидіти вдома у святкові дні й пройтись по будинкам, що розташовувались на найближчих вулицях. Розівчивши пару нових колядок, повторивши старі, ми почали обходити квартири. Стоячи на вулиці, ми просканували багатоповерхівки, відмітивши, що в половині кімнат присутнє світло. Та як тільки ми почали натискати на дверні дзвінки, то чули у відповідь або тишу, або шаркання ніг за дверима, котрі так і залишались закритими. За весь вечір нам відкрив тільки один дідусь, який, пустивши нас в прихожу, вже через хвилину прогнав, так і не давши заспівати.
Цього року я на 2 дні поїхала в село, аби знову просякнути тією атмосферою. Так як в дитинстві бути не могло, однак я отримала те. за чим я їхала - домашні розмови, що сповивають, вертеп з малих карапузів, переодягнутих в чудернацькі костюми і веселий сміх на всю машину з тими. кого раніше не думала, що стану називати близьким.
Надіюсь, першу половину січня Ви провели не те, щоб незабутньо, бо перший місяць року більше розслаблюючий. Хоча відпочинок пройшов скороплинно, працюйте, отримуючи задоволення, і будете перебувати у постійній відпустці. Душею.
Залишайтесь разом із близькими, приділяючи їм увагу, і цінуйте домашнє тепло.
— завжди Ваша,
Аляска.
