Весна приносить дедалі більше світла, любові та хорошого настрою. Настя Чміль - дівчина, яка стала наступним героєм постійної рубрики, уособлює самі ці якості - якості справжньої весни. Відкрита, активна, щира, позитивно налаштована, непосидюча й непомірно добра. Трохи поспілкувавшись з нею виникло неймовірно сильне бажання обійняти цю молоду мандрівницю, бо вона чарівна. Саме завдяки таким людям світ стає кращим. Вона розпилює людяність, надихає інших на подвиги й сміливо крокує по обраній стежині щастя і самопізнання. Можливо і Ви давно мріяли закинути рюкзак на плечі, розпочинаючи власну подорож. Впевнена, Настя зможе підштовхнути Вас, показуючи на своєму прикладі, що рамки неможливого лишень у нашій голові. Подолавши страх перед невідомостю, зумівши вистояти в різноманітних неприємних ситуаціях, ця дівчина не втрачає запалу і не думає зупинятись.
—
Коли відчули тягу подорожувати? Що підштовхнуло втілити бажання кинутись в обійми світу в реальність?
— Смішно так відповідати, але, думаю, з народження, бо вже з мами лізла у світ не тим місцем :) А якщо серйозно, то зі школи. Я була дівчинкою "вне системы", що дуже дратувало вчителів і однокласників. Вже десь з 8-9 класу я почала мандрувати у сусідні міста на фестивалі журналістики і якоїсь молодої активності. Потім, в інституті, це змінилось на фестивалі майстер-класи по інтересам на той момент. Маркетинг, музика волонтерство. Кожні 3 місяця мусила їхати кудись, бо здавалося ніби сиджу на місці. Потім зрозуміла, що це дає мені поштовх для внутрішнього розвитку, для розвитку особистого.
Після 4 курсу помчала в Київ шукати реалізації і роботи, щось намагаючись доказати собі і батькам.
Півтори року на одному місці в сірому офісі - жах, після якого кидаю все перебираюсь у Львів і починаю жити.
Зараз мандри дають натхнення. Вже після 21 відвіданої країни їду мандрувати свідомо. Саме у Львові поки жила думала про те, щоби поїхати у теплі краї, але не виходило. Страх, нема грошей. І влітку 2012 вже наважились, і з колишнім хлопцем рушити у, як ми думали, кругосвітню подорож.
Півтори року на одному місці в сірому офісі - жах, після якого кидаю все перебираюсь у Львів і починаю жити.
Зараз мандри дають натхнення. Вже після 21 відвіданої країни їду мандрувати свідомо. Саме у Львові поки жила думала про те, щоби поїхати у теплі краї, але не виходило. Страх, нема грошей. І влітку 2012 вже наважились, і з колишнім хлопцем рушити у, як ми думали, кругосвітню подорож.
—Як близькі віднеслись до Вашого бажання мандрувати? З розумінням, чи ж до останнього переконували залишитись?
— На той момент я вже була дорослою дитинкою, яка більше двох років жила не з батьками. Ідея не сподобалась, звичайно. Але мені ніхто не міг завадити. Погодьтесь, дівчині вже на той момент було 22 рочки, ну точно дивно було наказати мене і щось не дозволити?!
—
Так, але, на жаль, є чимало самостійних людей, котрі хочуть подорожувати, однак слова батьків стають на заваді. Та якщо дійсно хочеш - то зробиш це попри все.
З ким зараз мандруєте? Все починалось з Вашим, на той час, хлопцем. А хто зараз дивиться з Вами в одному напрямку? Як стартував ваш спільний шлях?
З ким зараз мандруєте? Все починалось з Вашим, на той час, хлопцем. А хто зараз дивиться з Вами в одному напрямку? Як стартував ваш спільний шлях?
— Думаю, на заході є більша прив'язаність до батьків. Впливає ще релігійність і традиції, які тут є. Я з Запоріжжя.
З тим хлопцем розійшлась під час подорожі на початку 2013 року В Тайланді. Після повернення зустрілась зі своїм другом (але в серці коханим) і з ним почали мандрувати. Мандруємо живучи і зупиняючись на довго в кожній країні, і Україна - не виключення. То такий подарунок - знайти людину, яка бачить життя таким же, як я бачу його - вільним від системи соціальних устроїв, вільне від прив'язок і матеріальних бажань.
З тим хлопцем розійшлась під час подорожі на початку 2013 року В Тайланді. Після повернення зустрілась зі своїм другом (але в серці коханим) і з ним почали мандрувати. Мандруємо живучи і зупиняючись на довго в кожній країні, і Україна - не виключення. То такий подарунок - знайти людину, яка бачить життя таким же, як я бачу його - вільним від системи соціальних устроїв, вільне від прив'язок і матеріальних бажань.
—
За плечима вже більше 20 країн. Що здивувало, чи можливо навіть приголомшило найбільше? Багато курйозних ситуацій виникає?
— Здивували люди. Уяви собі: 20 країн, різні релігії традиції. Різній статок. А всі такі добрі, як моя бабуся. Всі хочуть допомогти мандрівникам, особливо коли десь блукаєш степами Казахстану.
По дорозі без грошей виникає багато в історій і ситуацій. Коли гроші є, то вже не так екстремально, як ночівля у Сибірі, або на річці з комарами, в Казахстані, або біля вокзалу в Китаї. Справді стільки історій, що важко виділити щось одне.
—
Мене тішить думка, що ще існують добрі безкорисні люди, готові допомогти.
В якій країні/місці відчувала себе найкомфортніше? Куди хочеться повернутись і чому?
— Шрі-Ланка, Закарпаття, Байкал, і південь Італії . О, і ще Ізраїль.
Байкал, острів Ольхон - серце Байкалу наповнене природою спокою, наповнене шаманськими місцями сили. Там відчувається міць природи! Неймовірний захід сонця, декілька поселень і тиша, наповнена звуками вітру.
Південь Італії і Сицилія - неймовірні люди, розслабленість, задоволення життям, привітність відкритість, апельсини, сонце і сієста.
Гори - Закарпаття. Щось просте і радісне є в простоті сільського життя...
Ізраїль - маленька країна, яку можна проїхати за 3-4 години - дуже розумні сонячні люди і умови життя. В Україну все рівно повертає. Кожен раз... Після подорожі сумую за людьми, друзями, батьками.
Ще дуже запам'яталися очі людей. Найкрасивіші очі в світі на Закарпатті. В горах у людей - блакитні і чисті. І в Шрі-Ланці, також в горах.
Байкал, острів Ольхон - серце Байкалу наповнене природою спокою, наповнене шаманськими місцями сили. Там відчувається міць природи! Неймовірний захід сонця, декілька поселень і тиша, наповнена звуками вітру.
Південь Італії і Сицилія - неймовірні люди, розслабленість, задоволення життям, привітність відкритість, апельсини, сонце і сієста.
Гори - Закарпаття. Щось просте і радісне є в простоті сільського життя...
Ізраїль - маленька країна, яку можна проїхати за 3-4 години - дуже розумні сонячні люди і умови життя. В Україну все рівно повертає. Кожен раз... Після подорожі сумую за людьми, друзями, батьками.
Ще дуже запам'яталися очі людей. Найкрасивіші очі в світі на Закарпатті. В горах у людей - блакитні і чисті. І в Шрі-Ланці, також в горах.
— Що в природі притягує найбільше та зачаровує?
— Природа сама по собі ідеальна. Що стосується моря, то жила в Таїланді пів року, і то море так набридло :)
Мужчина мій любить море, я люблю гори. Ідеальне поєднання.
— Також тебе можна зустріти у різних містах України. Як обираєш чергову зупинку? В планах об"їздити всю країну?
— Не маю таких планів. Взагалі не фанатка просто їздити. Цікава центральна частина України - Черкащина. Хочемо поїздити, подивитись землю під будинок.
Зупинку вибираємо по відчуттям... Якщо комфортно в кліматі з людьми, то зупиняємось.
Зупинку вибираємо по відчуттям... Якщо комфортно в кліматі з людьми, то зупиняємось.
— Помітила, що вас запрошують на різноманітні зустрічі, аби ви розповіли про свої мандрівки.
Які запитання найчастіше задають?
— Стандартні - скільки грошей, чи не страшно було, які були тяжкі ситуації, яка сподобалась країна. Інколи трапляється публіка, якій цікаві глибші моменти: кризи або стан після повернення.
— І як адаптовуєшся після чергової мандрівки? Робиш довгі перерви між наступною подорожжю, чи не можеш довго засиджуватись?
—
Інколи мандрівки надихають і повертаєшся з розумінням що робити. А інколи затяжні. Азія - де губиш соціальний статус, губиш якусь прив'язаність до системи, і, повертаючись в нашу країну, стає важко витримати натиск людей і суспільства у простих питання і нерозуміння.
Роблю зупинки. Десь 2-4 місяці.
Адаптовуюсь по різному. Краще то природа, спокій і писати, писати, розповідати, ділитись, розуміти і перетравлювати все, через що пройшла.
Є останнім часом стереотип, що мандрівник - то усміхнений хлопчик, що фоткає море або щось "красіве" :) Хоча я не люблю, коли мене називають мандрівницею. Я так живу. Після Азійської подорожі не могла сидіти у квартирі в Запоріжжя, взяла хлопця, палатки і поїхали жити на острів хортиця на пару днів. Все таки мандри для дівчинки, то важкувато. Психологічно.
Є останнім часом стереотип, що мандрівник - то усміхнений хлопчик, що фоткає море або щось "красіве" :) Хоча я не люблю, коли мене називають мандрівницею. Я так живу. Після Азійської подорожі не могла сидіти у квартирі в Запоріжжя, взяла хлопця, палатки і поїхали жити на острів хортиця на пару днів. Все таки мандри для дівчинки, то важкувато. Психологічно.
— Наскільки змінився світогляд?
— Важко сказати, бо самій мені не помітно. По новому на багато речей подивилась. Думаю, це відчуття схоже, коли дитина, з широко розкритими оченятками, дивиться на світ. От після повернення звичні речі виглядають по-новому. Почала поважати людей і батьків. Можна сказати, що точно визначилася зі своїм шляхом.
— Мабуть, найголовніше - визначитись, де твоє місце.
Що можеш порадити мандрівникам-початківцям?
— Бути відкритим до світу і думати не про то що взяти від країни, а що їй подарувати. Не подорожувати заради фоток, популярності і просто, щоб відмітитись. Не шукати вчителів, а слухати, що каже серце.
— завжди Ваша,
Аляска.
Аляска.
