ВЧАСНО ЗУПИНИТИСЬ

Людям властиво змінюватись. Змінюються вподобання, стиль, якісь дрібниці, ледь помітні іншим, світогляд, хобі, звички. Ми знаходимось у постійному розвитку, де трансформуються наші думки і бажання. Про те, що було пріоритетним років п'ять тому, зараз і не думаємо. Ставимо перед собою нові цілі: масштабні, крихітні, важливі й не дуже. З новим внутрішнім викликом собі ми стаємо кращими, бо долаємо власні бар'єри, виходимо із зони комфорту, а відтак  удосконалюємося.

"Своє" хочеться показувати, ділитись та знаходити однодумців, що заручатимуть підтримкою. Кожного дня з'являються сотні нових проектів, тисячі ідей та мільярди бажань знайти те саме "своє". Коли починаєш діяти, а не лише носити задум в голові, коли видно перші кроки до реалізації задуманого, то ентузіазму стає ще більше. Це лишень перший крок, але такий важливий. Значимий. Він наповнює мотивацією, а перед очима вже виникає успіх початої справи. Все здається доволі незначним, коли з тобою Велика Ідея, яка неодмінно "вистрілить". Існує чимало сценаріїв розвитку подій, серед них: "проект вже не "дихає", але продовжує існувати, бо від нього важко відмовитись", "проект перестав приносити задоволення, більше того - в тягу, але від нього важно відмовитись", "проект забирає здоров'я, але він нього важко відмовитись" тощо. Ситуацій безліч, але "важко відмовитись" виникає регулярно. Важко, бо вкладено дуже багато, не хочеться, щоб всі старання зійшли нанівець. Це природні думки, зрозумілі кожному, проте інколи настає момент, коли проект, в якому так багато любові, бажання та віри, починає приносити шкоду своєму автору. Про це, власне, допис.

Звідусіль лунає голосне "Розвивайтесь!", нам радять не зважати на труднощі і вперто рухатись далі, з останніх сил, але рухатись. Нас оточує суцільна мотивація, яка в один день починає тиснути в районі сонячного сплетіння, бо внутрішня гармонія порушена. Те, що має приносити задоволення і радість, тепер стало нецікавою рутиною, якою, можливо, вже й не хочеться займатись, але потрібно, адже так правильно. Як наслідок - апатія.


Буду відвертою, слово "апатія" почало з'являтись в моїх текстах доволі часто. Раніше я його зовсім не вживала, посилаючись на втому. Знала, що пройде, що прийдуть нові сили, натхнення, і я з ентузіазмом продовжу займатись звичними справами. Я чекала ранку, який зуміє вилікувати. Та він не приходив. Тому грудень був наповненим величезною кількістю сумнів і запитань. Занадто багато сил я віддала, а компенсувати віддачею, на недостатність котрої я не смію жалітись, не змогла. В січні ситуація трохи покращилась, я заставляла вийти себе із цього стану. Прислухалась до своїх почуттів, намагалась зрозуміти, чи мені це все досі потрібно. Дійшла до висновку, що мені набридла відповідальність, що хочеться бодай трохи побуди в стані робота, виконуючи чиїсь вказівки. Хотілось легкості і байдужості. Тоді я вперше задумалась над тим, а чи не кинути все, не поставити крапку? Ці думки мене лякали, я не хотіла їх приймати, але коли зуміла це зробити, то зрозуміла, що в тому немає нічого страшного. Кінець - це початок. Закінчується одне, починається інше. І життя прекрасне тим, що дає можливість нам спробувати себе в різних сферах, знайти не одне "своє", а декілька. Не потрібно себе обмежувати єдиною справою "всього життя", від думки про це стає сумно.

Зазвичай, апатія виникає від втоми, і тоді важливо просто байдикувати, відкинути все важливе подалі, не задумуватись про майбутнє і дати собі час, щоб отямитись. Іноді ж апатія - це знак Всесвіту, який натякає, що зараз Ви прямуєте не туди. А розібратись "туди/не туди" допоможе лиш час. І чесність з собою.
В моєму випадку вона виникла через страх дедлайну. Та варто було позбутись дати на календарі, сказати собі: "Коли буде, тоді буде", як творити стало набагато легше! Я повернула собі задоволення від процесу і бажання далі жити проектом. 

Кожне почуття виникає не просто так, на те є причини. Коли воно заважає, не просто віддає дискомфортом, але навіює депресію, то слід в них розібратись. Почути свій внутрішній голос, який неодмінно підкаже. Коли причина буде знайденою, подальший шлях стане яснішим. 


Раніше, коли я бачила, як якийсь проект перестає функціонувати, я дивувалась, як можна ось так просто покинути свою справу. Та хто сказав, що то просто?
Сьогодні я написала повідомлення, що хочу піти з команди одного проекту. Проекту, який вселив в мене багато віри і дав неймовірний поштовх. Він з'явився "у правильному місті, у правильний час", але я завжди розуміла, що то не на все життя. Вічного не існує, так, до слова. Проте не думала, що залишу його так рано. Та 2016 рік вніс багато корективів у мою свідомість, я навіть почала думати, що цей рік стане роком, коли я залишу усе. Хтозна, можливо, так воно й буде. І замість того, щоб перечити собі, розумію, що, як би не хотілось визнавати, я готова. Готова рухатись далі.

Я усвідомила, що не в праві звинувачувати когось у тому, що він "пішов". Просто так це не відбувається, на то є вагомі причини. Замість того, щоб звинувачувати, вимагати продовження, краще з повагою поставитися до рішення. Коли бачиш "кухню", краще розумієш мотиви. 


Чомусь невдачі звикли вважати за поразки, коли насправді це наступний крок до кращого розуміння себе. Спробував, не вдалось, пошуки продовжуються. Усе життя ми проводимо у пошуках: хобі, розуміння, тієї самої людини... Невдачі можуть нас направляти до правильного вибору. Та буває, що хочеться залишити доволі успішну справу. Здається, все йде якнайкраще, є шанувальки, однодумці, є змога і можливість. Та всередині щось кричить про неправильність. І тоді ще важче. 

Головний фактор продуктивності - бажання. За його відсутності прийдеться зіштовхнутися із не найкращим результатом. А чи варто займатись чимсь без того найважливішого - без бажання? У багатьох людей в пріоритеті стоїть матеріальна вигода, однак вона не зможе зупинити внутрішні сумніви і небажання працювати.

Зупиніться, якщо не видно перспектив, якщо займаєтесь справою через силу, не бажаючи цього визнавати. Якщо вичерпали себе у цій сфері діяльності. Зупиніться, якщо відчуваєте, що це не те, чого Ви хочете. 

Та не варто приймати поспішні рішення. Людям властиво сумніватись, змінювати рішення. Як то кажуть: "Сім разів відміряй – один відріж".  До гучних заяв варто все обміркувати, зрозуміти, чи то думки із категорії "Через тиждень пройде", чи вагоме, добре обдумане рішення. Слід розібратись, чому більше не хочеться бути частиною проекту, що не подобається, заважає, чому захотілось це покинути. Піти Ви завжди зможете, а повернутись назад - невідомо.

Готуючи осінній випуск "føle", котрий присвячений власній справі, я вислухала чимало історій про формування та розвиток свого проекту. Одна історія запам'яталась особливо - історія Ольги Сухарьової. Ольга зіштовхнулась із проблемами зі здоров'ям через надмірну перевантаженість. Вона не покинула почате, а змінила підхід. Часто саме зміна якихось нюансів може спасти ситуацію, вдихнути нове життя не лише у справу, але й у Вас самих.

Будьте чесними з собою. Не бійтеся.

— завжди Ваша,
Аляска
Blog Widget by LinkWithin