ПІДВОДИМО ПІДСУМКИ

Календар та метушня навколо вперто вказують, що прийшла пора підбивати підсумки. Згадувати все, що відбувалось протягом 2014 року і переступати поріг в новий, ще більш яскравий і насичений рік. Це був період початку усвідомлення, чіткішого бачення подальшого розвитку подій і наповнення світлом зсередини. 2014 став прологом чогось більшого. Я була впевнена, що вже ніякий рік не зможе перевершити 2013. Мабуть, через те, що я нічого не очікувала, цей рік виявився особливо чудовим, багатим на події, нові цікаві знайомства та став початком пошуку себе.
Я обожнюю ритись в минулому, у приємних спогадах, тому з нетерпінням чекаю закінчення року, аби пройтись по найбільш пам'ятним моментам, знову зануритись в цю атмосферу, та зробити висновки для себе по накопиченому досвіді. Цей рік був, безумовно, успішним. Саме він відкрив мені нові можливості, показав правильний шлях та збагатив життя мудрістю. Навіть сумно з ним прощатись, хоч я зовсім непривітно його зустріла спочатку. Та я щиро вірю, що наступних 365 днів будуть ще кращими, подарують не менше щастя й наблизять мене до розуміння власного серця.



Перші два місяці я займалась стабільним нічогонеробленням і насолоджувалась домашнім затишком. В період канікул не відбувалось нічого цікавого й значимого, окрім того, що я вирішила піти з сайту, де вела блог біля 3 років (після перерви в місяць, повернулась), відновила твіттер, перемогла в конкурсі на найкраще запитання Данилу Козловському, однак довгоочікуваний приз так і не завітав в мою поштову скриньку. В січень я старалась змиритись з тим, що втратила, точніше, що само пішло від мене. Слід було зуміти відпустити й жити так само легко, як до раптової появи дощового літнього дня однієї людини, після зустрічі з якою все змінилось на декілька місяців, а потім, немов риба, я була викинута на сушу без права все забути. Занадто люблю драматизувати. що мене колись і погубить. Та зараз мені добре, бо я змогла піти далі не оглядаючись.
Сім'ю сколихнула звістка про весілля мого двоюрідного брата. Незвично були змиритись з думкою, що він говорить серйозно і вже зовсім скоро я гулятиму на його весіллі. Все сталось спонтанно і приголомшливо всіх без винятку.
Найгірша подія року чекала нас в лютому - смерть дідуся. Та про це я не надто люблю говорити, тому йдемо далі.
Початок весни в мене почався правильно - енергійно та бадьоро. Я зайнялась ранковим бігом, почала вивчати ази здорового харчування і багато ходити пішки. Тільки от не пройшло багато часу, як стадіон, на якому я проводила кожен ранок бігаючи під гучну музику, почали забудовувати. Тому я відгородилась від думки про фізичну активність і повністю занурилась в правила здорового харчування. Зараз усвідомлюю, що тоді я добряче перестаралась, адже перетворювалась в анорексічку (морально), яка не ретельно слідкувала за всім, що відправляється в її шлунок, і в який час це відбувається. Позбувшись багатьох речей, які згубно на мене впливали, я зуміла тільки на початку осені. Проте усвідомлення того, що "ми те, що ми їмо" засіло глибоко, і я рада, що зуміла відділити легку схибленість на правильному харчуванні від себе, та надати їй вигляд здорового глузду.
Однією з важливих подій весни була ніч в університеті. Студенти протягом однієї ночі мали пройти квест, пограти в мафію, взяти участь в різноманітних конкурсах. а зранку встановити рекорд України (відео нижче). І хоч я була лиш в якості волонтера, а не учасника, все рівно в мене залишились лише позитивні емоції від спілкування та спостеріганням, і, звичайно, усвідомлення, що я стала частиною рекорду.

Цей рік був багатим на творчі вечори і започаткував це "Фестиваль Ї". Якісна музика, творчі люди на сцені, які чуттєво говорять про поезію й зачитують свої тексти. 3 вечори, які були неймовірно атмосферними. Музика "Один в каное" і "Колос" переносила в інших вимір - такий собі транс. Було казково. Також, завдяки фестивалю, я познайомилась з творчістю Марка Лівіна, Івана Байдака та Андрія Любки, в твори котрих я тепер безмежно закохана. Ще в мене появився шанс попробувати себе в якості волонтера. Так що наступної вести знову туди, знову волонтером, за ще однією дозою задоволення.
В квітні я включила в собі великого кулінара. Переглянувши "Джулі і Джулія. Готуємо щастя за рецептом" кинула собі виклик - 50 нових рецептів до нового року. Це, звичайно, не 365, як в оригіналі, але мене і півсотні добряче лякало. Мої кулінарні експерименти завжди закінчувались провалом і відром для сміттям. Та я не з тих, хто викидає продукти, тому насильно запихала в себе приготоване, після чого веселилась вночі. Проте на цей раз все було значно краще. В мені навіть прокинулось відчуття, що ще не все втрачено. До душі припали кондитерські вироби. Це моє. Я багато часу проводила на кулінарних сайтах, в постійних пошуках чогось нового, браузерними закладками заволоділи назви страв, а саму мене найчастіше можна було знайти на кухні. Коли бачила, що моїм рідним подобається, що я щойно витягнула з духовки, то на душі ставало так добре і затишно, що хотілось продовжувати. Однак мене не вистачає надовго. Не вмію доводити почате до кінця. Тому, зупинившись на позначці 24, я закинула цю справу, зрозумівши, що хоч мені і подобається готувати, та я для цього не створена.
Також я підстриглась, надіючись, що це принесе хоча б якісь зміни в моє життя. От вічно ми, дівчата, вважаємо, що з новою стрижкою все зміниться. Та реальність більш суворіша. По-справжньому ми змінюємось лише зсередини, що й сталось, але в іншому місяці.
Не можу не відмітити і те, що в квітні відбулись заручини і я познайомилась з родиною братової обраниці. Тільки ми сіли за стіл й розговорились, як стало зрозуміло, що вони якнайкраще вписуються в нашу сім'ю.

Завершилась весна доволі неоднорідно. Спочатку була екскурсія на пивзавод. Ми з моєї новою групою нікуди ще не їздили разом. Наш колектив язик не повернеться назвати дружним, але завдяки одному з викладачів, відбулася наша перша спільна вилазка за межі міста. Доїхавши до "Микулинецької броварні", нам роздали голубі халати і, примірявши на собі роль Фреймут, ми пішли дивитись на механізм створення пива зсередини. Незважаючи на погану погоду, яка огорнула межі міста в той день, нам було весело. Наприкінці нас чекала дегустація 17 сортів пива, що моїм одногрупникам запам'яталось найбільше.
Я почала вивчати польську мову, що спочатку мене захопило з головою, але поволі почало відпускати. Хоча заняття мені подобались і було легко вбирати нові польські слова, з часом воно почало давити й не приносити бажаного задоволення.
Саме в травні моє правильне харчування переросло в щось більше - в вегетаріанство. Це велика зміна в моєму житті і я тішусь, що зважилась на неї. Було (і продовжує бути) багато складнощів з відношенням до цього близьких, та воно того варте. Мабуть, відмова від м'яса стала найбільш важливою зміною цього року.
Закінчився місяць флешмобом "Дякуємо за солідарність".
Літо почалось надзвичайно! Незважаючи на проливний дощ я відвідала вуличний університет, який не був вуличним, через погоду, але не це важливо. Спікерами стали вже згадані раніше Байдак, Лівін і редактор видавництва "Крок" Юрій Матевощук. Вони розповіли про поезію, про вплив соціальних мереж на наше життя та їхнє використанні, просто ділились своїми історіями й життєвими мудростями. Того ж дня відбувся мистецький вечір "Літопис", де головним був дует Лівін&Байдак. Солодкі голоси лились зі сцени в не надто заповнений зал, що давало відчуття інтимності. Чарівні тексти під зворушливе акомпонування задало тон усьому вечору й залишило глядачів задоволеними, мене в тому числі.
Можливо саме цей творчий вечір і вплинув на те, аби я зважилась нарешті працювати над своїм романом. Ще більшим поштовхом став проект "Пишу роман", створений Ольгою Міклашевською.
Червень був багатий на книги та прогулянки. Тоді, відвідавши старе місце літньої роботи в парку, я відчула підтримку усього, що є навкруги. Довго хотіла повернутись в те літо, яке подарувало гору емоцій та відчуттів, але саме червень зумів очистити мої думки й дав чітке розуміння, що це місце мене лише стримує, коли попереду ще стільки небаченого!
Хоча на літо не було планів, лише відпочинок, як воно і має бути, доки я студент, та обставини склались так, що я відправилась працювати на підприємство "Галичина Ласунка".
Про липень розкажу зовсім небагато, адже він повністю був присвячений роботі. Нічні зміни, дика втома, літри кави, спання на картонних коробках, колектив з старших жінок, актуальними темами обговореннями котрих, завжди були лишень грядки й закрутки. Не скажу, що було легко, але й заробітна плата була відповідною. Цей місяць став періодом, коли було вдосталь часу, аби побути наодинці з думками, визначити пріоритети та наблизитись до розуміння себе внутрішньої.
Єдиний день, який подарував радістю в той період - дитяча екскурсія. Бачили б Ви їхні задоволені обличчя, коли їм безплатно вручали ріжки з холодним пломбіром. Жирним плюсом являється те, що, працюючи, можна було їсти необмежену кількість морозива задарма. Досі сумую за тією насолодою, яка скрашувала любі труднощі. В липні і закінчилась угода про мою працю там. Хоча остання зміна і була однією з найважчих за весь час мого перебування там, але я старалась отримувати тільки позитивні вібрації. Ловила очима усі деталі, що навколо, обличчя людей, які звикла бачити майже не кожного дня, стараючись все запам'ятати. Зранку, коли прийшов час йти додому відсипатись і насолоджуватись повноцінними канікулами, навіть не хотілось виходити за межі підприємства. А ще, завдяки тій останній ночі, в голові почала утворюватись про інший блог.
Початок серпня я присвятила творенню задуманого блогу, проте результат мене не задовольнив, тому я залишила цю ідею в спокої. Перечитуючи старі дописи за цей період, складається враження, що я була схожа на беземоційну калюжу, в якої нічого не виходить, а поганий настрій став вічним супутником.
Мене чекали приємні сюрпризи від Ренати, котра надіслала мені кулон з "Повелителя сонця" (хоча я не надто люблю прикраси, однак цю підвіску готова носити не знімаючи) та подарунок собі на день народження - паперовий варіант улюбленої книги, написану улюбленим автором. Я не з тих, хто любить гучно святкувати день свого народження... Та що там - я не з тих. хто любить взагалі його відмічати. Тому зранку я зібралась в кондитерську, накупила смаколиків й відправилась додому. Великою несподіванкою був прихід моїх приятельок, яких давно не бачила, хоча живемо в одному будинку. Цілий день ми провели за розмовами, поїданням цукерок та кукурудзи. Потім в мій дім завітав брат з нареченою. Хоча я хотіла провести цей день в самотності, однак згодом зрозуміла, що все на краще, і я тішилась тій компанії, яка не дала мені сумувати.
Вересень почався не лише навчанням і поверненням в стіни університету, але й головною подією в житті мого брата - весіллям. 7 вересня він законно став одруженим чоловіком. Признатись чесно, весілля я не люблю. Досі в мені живуть сумніви. котрі не можуть дійти до спільної думки, чи це добре, чи ж непотрібна річ. Та не це важливо. Цей день, а точніше доба, пройшла весело та цікаво. А закінчилось все тим, що я спіймала букет нареченої.
Зрозуміла, як тужила за університетом. коли дізналась, що планується кінотеатр під відкритим небом - те, на що я давно хотіла попасти. Загорнувшись в коцики, взявши гарячі напої, ми спостерігали на футбольному полі, на якому все і проходило, на білому полотні, як розвивається сюжет фільму.
Місяць відзначився і тим, що я нарешті взяла себе в руки й зробила той блог, який хотіла. Його Ви і читаєте зараз. Також були сонячні прогулянки з близькими для мене людьми, які подарували незабутні вихідні.
Головною подією цієї осені я можу сміливо назвати вступ в медіашколу. Самі заняття почались вже в жовтні, але в вересні я, після довгих вагань, таки відправила заявку. Потім мене чекала перепона у вигляді написання політичної статті, що мене лякало. адже я і політика - речі несумісні. Проте я справилась і таки поступила.
Почались заняття в медіашколі, які відкрили нові перспективи, а, що важливіше - цікаві знайомства. Ми багато гуляли, думали над спільними проектами, а вечори були завалені щосекундними повідомленнями в спільному діалозі. Це був надзвичайний час! Саме в рамках школи я не лише познайомилась з азами журналістики, але й стала частиною "Школи авангарду", двічі ходила на зустріч з "фантастичним" Богданом Гаврилишином (вперше мою статтю опублікували. Для довідки: це була 2 стаття, яку я написала. Перша - на поступлення) та спостерігала за голосуванням на виборах президента. Жовтень радував сонцем й теплом, тому на зеленому газончику побувала на ще одному вуличному університеті. Також в цей місяць я трішки поспостерігала за студдобою - вибором найкращого студента, попрактикувалась у інтерв'юванні. А ще був ярмарок в університеті та презентація книги Марка Лівіна. Незабутній місяць, який я з впевненістю можу назвати найкращим й найбагатшим на події. Спочатку було літо 2013, зараз осінь 2014. Я з нетерпінням чекатиму пори, яку принесе наступний рік.
Жовтень подарував колосальну підтримку, веселощі, підштовхнув до подолання страхів... Нарешті я зрозуміла, за що осінь так сильно любить мій Сафарлі. Справді дивовижна пора, яка зачаровує. Як би мені прикро не було від того. що вже не можна повторити всі ці події, але точно знаю, що далі буде ще краще!
Листопад теж не відставав від своїх попередників. Він подарував раптову поїздку в Збараж. За це і варто любити раптовості. Бо, плануючи, є величезний ризик, що все зруйнується. В мене так постійно - нічого ніколи не відбувається так, як я спланувала. Тому й вчусь жити без очікувань та сподівань. Що ж стосується невеличкої екскурсії, то вона залишила після себе лише позитивні враження. Разом з братом та його дружиною ми бродили по замку. розглядаючи все навколо: від архітектури, до картин зсередини. Ще в шкільні роки я була тут, однак вже майже нічого не пам'ятаю, тому мені було приємно повернутись.
Жовтень став багатим на тренінги, і я думала, що після закінчення медіашколи, вони вже не будуть складовими моїх буднів. Та я помилилась, ідучи на ІТ - форум. Багато не розкажу, бо в комп'ютерних технологіях я така ж сильна як і в політиці, хоча наприкінці виступали дійсно цікаві спікери, які вселили в мене впевненість.
Була і сумна подія - випуск з медіашколи, хоча він пройшов зовсім сумно. Смачний символічних торт з позначкою "У", читання віршів Єсеніна, фотосесія з дипломами та неоднозначний вечір, який мав продовження до ранку за розмовами.
Моя книга дописана, чим я пишаюсь й тішусь. І хоча я не знаю, що там буде далі, виявиться вона хорошою, або ж так і буде покриватись пилом в пам'яті комп'ютера, я рада, що зуміла довести почате до кінця.
В кінці місяця мене хитро очікувала сесія, котра потирала свої руки. Перший екзамен я завалила. Не здала. Це мене добряче підбило, бо нічого подібного ніколи не ставалось. Та я зуміла взяти себе в руки й не розсіювати хорощі думки. Все склалось так добре, що не прийшлось чекати березня для перездачі. а вже в грудні мене викликали, щоб ще раз здати екзамен - на цей раз успішно.
Останній місяць зими почався з тренінгів. Всі екзамени були позаду, від чого на душі легше й радісно, адже цих тренінгів я так довго чекала. На жаль, 2 тижні скоротили до 1, включаючи навчання по суботам і неділям, але все рівно мене все влаштовувало. Тренінги включали в себе рольові ігри, які допомогли спробувати бути підприємцями; участь в нарадах, вирішуючи складні проблеми; різноманітні тести, для більш чіткішого усвідомлення власної особистості; економічні фільми; ігри та смачні обідні перерви, які були одноманітними, зате наша група стала більш дружною. Незважаючи на те, що вчимось разом ми доволі довго, однак справжньою групою так і не стали. А от тренінги зуміли це виправити. Захистивши свої бізнес-проекти ми, разом з керівником, відсвяткували закінчення за тортом, й пішли на зимові канікули.
Грудень більш спокійніший і не кишить подіями, як і кожна зима для мене. Однак я була на арт-виставці, а також ходила на практику на підприємство. Хоча "практика" доволі гучно звучить. Насправді ж, я лише занесла документи на підписання.
Друга половина місяця була наповнена створенням новорічної атмосфери й переглядом зимових фільмів.

— завжди Ваша,
Аляска.
Blog Widget by LinkWithin