В понеділок зранку, зайшовши до мене в кімнату, мама ошелешила
мене новиною - ми робимо ремонт. Нехай він і буде лише полягатиме в нових шпалерах,
легкою перестановкою меблів та зміні кількох дрібниць, але я щиро зраділа. Я
люблю свою кімнату незважаючи на інтер’єр, яким займались батьки, не питаючи
моєї думки, тому результат мені не до вподоби. Але саме тут я знаходжу спокій,
нові ідеї, відпочиваю, насолоджуюсь часом за книгою/фільмом/серіалом. В цій
кімнаті проходить половина мого життя.
Як би я не любила навіть крихітні перестановки, іноді вони справді
необхідні. Я з тих людей, хто ніколи нічого не викидає, а бережно складає в
скриньку й вечорами, коли приходить ностальгія, переглядає ці речі. Що ж
говорити про щось більш вагоміше. Але зайві побутові дрібниці лише заважають,
не даючи того необхідного поштовху. Мені подобаються традиції деяких країн,
котрі перед Новим Роком викидають свої меблі, тим самим звільняючись від
минулого. Вони готові рухатись далі. Я теж не стоятиму на місці. В голові вже
складений список що викинути, що залишити.. і нехай батьки і не розуміють
"навіщо викидати це крісло", проте воно забирає мій простір,
перевантажує, як і багато інших побутових речей. Тепер я звільнююсь від надокучливих
картин, шпалер, котрі протягом років мене дратували, моєї дошки спогадів - найціннішого
у всій кімнату. Саме з нею мені не хочеться прощатись, адже її я зробила
власноруч і вона знаходилась кожного ранку і перед сном, перед моїми очима 2
роки. На ній зібрано все те, що важливо - було важливим, в минулому. З стонами
я її знімала зі стіни, розбирала всі папірці, що на ній прикріплені, і з
полегшенням здихнула коли залишився лише білий ватман з великим заголовком
"We are infinite". "В Новий Рік без вантажу минулого" -
подумала я та й зім’яла ватман, викинувши його в відро для сміття. Рухаємось
далі, забувши про те, що було колись. Адже воно не важливе, коли попереду
очікують більш вражаючі дні. Хоч я і не зовсім вірю в це, проте я й не вірила,
що цей рік зможе перевершити 2013, який я повільно відпускаю.
Я сиджу в горі меблів, котрі незграбно дивляться в кімнаті і збиті в єдину
купу, очікують, коли займуть своє місце. Шпалери приживаються на нових стінах,
ще чути запах фарби, все навколо потребує генерального прибирання, але я задоволена.
Хоч зараз і не найзручніший час для ремонту через сесію та ряд інших чинників,
проте більша половина зроблена і всередині панує затишок. Впевнена, ця кімната
надасть мені те натхнення, на яке я очікую і ми ще з нею будемо не один вечір
творити.
Поки
моя кімната переживала зміни, мій дорогий, в плані душевному, комп’ютер
знаходився в її полоні. Тому повноцінного виходу в мережу в мене не було. Якщо
першого дня я ще відчувала дискомфорт, то вже на другий насолоджувалась тонною
вільного часу. З’явилось бажання робити будь-що, писати від руки, а що
важливіше - працювати над своєю книгою. Екватор я вже перейшла, чому неймовірно
тішусь, залишилась рівно половина, де потрібно звести все докупи, додати
логічності і прийти до задуманого раніше висновку. І ось вручну написані уривки
2 глав, в голові повільно росте сюжет для нового роману, над яким я хочу почати
працювати вже цієї зими. Нехай я і не довго відпочивала від віртуального світу,
проте навіть ця маленька пауза стала для мене важливою і потрібною.
В своїх мріях я проживаю в просторому дерев’яному
будиночку біля самісінького лісу з спокійною річкою поруч. Ця мрія мабуть так і
залишиться в статусі "мрії", проте деякі бажання стосовно оформлення
всередині можна втілити в реальність.
Кімната, яка би була моєю кожною
своєю шпариною, рипінням паркету, обов’язково би містила полиці. Обожнюю
маленькі дрібниці, які можна поставити на видноті, любуючись ними та роблячи
нечасті перестановки. Книги, сувеніри, фотознімки та декоративні прекрасності
заслуговують знаходитись не в глибинах шафи, а на окремій величезній полиці,
котра не захована від по сторонніх очей. В ідеалі одна стіна буде повністю
завалена книгами. Проте моя паперова бібліотека не спішить рости, однак це поправимо.
Квіти! Без зелені не обійтись. А на верху кімнати обов’язково майорітимуть
чарівні вогні, з якими мріятись вечорами буде приємніше й казковіше. Над
робочим місцем почепити ескізи, записки, написанні плани... Це не лише буде
допомагати працювати, слідувати такому собі графіку, але й надаватиме вірну
атмосферу для творчості/навчання/роботи. І це, в принципі, все. Ось такі дріб’язкові,
але надзвичайно важливі для мене вимоги, які зроблять будь-яке приміщення милим
для душі.
Потрібно щось починати змінювати, не
застоюватись на місці. І ремонт, або ж навіть незначна перестановка меблів, допоможуть
змінити не лише обстановку в кімнаті, але й подальше життя. Можливо не так
глобально, адже це залежить від нас самих, коли як трохи інші декорації лиш
стимулюватимусь і надихатимуть.
— завжди Ваша,
Аляска.
Аляска.
