Гості міста покинули його межі, банери зняті, на столі лежить бейдж з автографами най-най, відчувається дефіцит обіймів - другий міжнародний мистецький фестиваль "Ї" залишився лише в якості хороших спогадів. Перечитую відгуки відвідувачів, розуміючи, що найголовніше вже сказано їхніми вустами. Серце тішиться, бо пишуть про позитивні враження, нахвалюють учасників, розповідають про те, як відкрили для себе нових талановитих і, незважаючи на колючість погоди, все ж посміхаються, плануючи знову приїхати наступного року. На що я можу лише відповісти: "Завжди раді!".
Зараз простежується популяризація ось таких творчих фестивалів. Так радісно бачити кількість молодиків, які їх відвідують, пропагуючи щось справді прекрасне й важливе. Такі заходи єднають. Незважаючи на переповнені зали відчуваєш себе "своїм", наче всі ви - єдине ціле. Фестиваль зближує, знайомить з такими ж ненормальними, які "на твоїй хвилі", дає змогу обійняти митців, якими до того захоплювався на відстані. Ось Лазуткін спокійно вештається поблизу, невпинно посміхаючись, Дикобраз сидить біля твоїх ніг, роздаючи автографи, а ось Любка не встиг зайти, як його оточили, не даючи пройти без фотографії. В цей же час гурти налаштовують свої інструменти, гурт "Діор" смакує з нами бутербродами та роздає цукерки, Анета Камінська ділиться світлом, проте, як тільки вийде на сцену, переносить зал у містичну атмосферу, а от і Андрухович ввічливо вітається, коли як соліст "От вінта" заставляє невпинно реготати, а піаніст "Vivienne Mort" акуратно, не поспішаючи виводить оригінальний автограф... І всіх неможливо перерахувати, згадати, бо очі розбігаються, а всередині таке велике щастя від усвідомлення, що всі ці люди зовсім поряд.
Зараз простежується популяризація ось таких творчих фестивалів. Так радісно бачити кількість молодиків, які їх відвідують, пропагуючи щось справді прекрасне й важливе. Такі заходи єднають. Незважаючи на переповнені зали відчуваєш себе "своїм", наче всі ви - єдине ціле. Фестиваль зближує, знайомить з такими ж ненормальними, які "на твоїй хвилі", дає змогу обійняти митців, якими до того захоплювався на відстані. Ось Лазуткін спокійно вештається поблизу, невпинно посміхаючись, Дикобраз сидить біля твоїх ніг, роздаючи автографи, а ось Любка не встиг зайти, як його оточили, не даючи пройти без фотографії. В цей же час гурти налаштовують свої інструменти, гурт "Діор" смакує з нами бутербродами та роздає цукерки, Анета Камінська ділиться світлом, проте, як тільки вийде на сцену, переносить зал у містичну атмосферу, а от і Андрухович ввічливо вітається, коли як соліст "От вінта" заставляє невпинно реготати, а піаніст "Vivienne Mort" акуратно, не поспішаючи виводить оригінальний автограф... І всіх неможливо перерахувати, згадати, бо очі розбігаються, а всередині таке велике щастя від усвідомлення, що всі ці люди зовсім поряд.
Минулого року я була на "Ї" в якості волонтера. Саме тоді я зрозуміла як це - любити українську поезію. Закохалась. Усвідомила, що нас оточує стільки чудових, творчих і відкритих людей, що хочеться тонути в їх словах. Тоді я вперше почула Андрія Любку, Марка Лівіна та Івана Байдака, котрі викрали моє серце, і які досі в моєму списку фаворитів. Боюсь, що назавжди. Цього ж року я вже гордо ходила з бейджем "преса", більш глибше поринувши в зворотну сторону організації. І, власне, завдяки цьому спогадів більше. Можливо є певні не найбільш приємні нюанси, проте всі вони здаються ледь помітними в порівнянні з тим, що я отримала.
Я не стану описувати всі події заходу - все це Ви можете знайти в інших блогах, чи ж відстежити за #Фестиваль_Ї, - натомість поділюсь з Вами трійкою музичних груп, які я тепер безперестанку слухаю, і мені все мало. Якщо минулого разу я познайомилась з українською поезією та вдало на неї "підсіла", то за ці 3 дні, що досі яскраво відбиваються в спогадах, українські гурти заполонили своєю задушевністю та глибокістю. Їх було багато, кожен з них ніс в собі свій унікальний посил, та я виділю всього лише 3 групи, які проникли під вени, зворушили, торкаючись серця. Не знаю, як була без них раніше (особливо це стосується перших двох, бо "Один в каное" вже давно мене лікують). Я не буду нічого говорити про них - просто послухайте. Ви поймете. Вони надзвичайні.
— PIANO —
— Один в каное —
Я не стану описувати всі події заходу - все це Ви можете знайти в інших блогах, чи ж відстежити за #Фестиваль_Ї, - натомість поділюсь з Вами трійкою музичних груп, які я тепер безперестанку слухаю, і мені все мало. Якщо минулого разу я познайомилась з українською поезією та вдало на неї "підсіла", то за ці 3 дні, що досі яскраво відбиваються в спогадах, українські гурти заполонили своєю задушевністю та глибокістю. Їх було багато, кожен з них ніс в собі свій унікальний посил, та я виділю всього лише 3 групи, які проникли під вени, зворушили, торкаючись серця. Не знаю, як була без них раніше (особливо це стосується перших двох, бо "Один в каное" вже давно мене лікують). Я не буду нічого говорити про них - просто послухайте. Ви поймете. Вони надзвичайні.
— Vivienne Mort —
— PIANO —
— Один в каное —
Отож, для мене "Ї" - це можливість побачити фестиваль з його нутрощів; грітись теплими словами з людьми, половини імен яких навіть не знаєш; протягом 3 днів пити молоко - багато молока!; розсікати по центрі міста у люту холодну погоду в пошуках хорошого wi-fi, а в ночі почути, що все напрацьоване слід видалити; це коли тебе оточує багато бородатих; зав'язувати цікаві розмови з тими, кого вперше побачив; це, безумовно, обійми; фраза "посміхнись" через кожних 10 хвилин; колективне написання статей, точніше колективне перебування в ступорі; це "ч-ч-ч-ч-ч" і "ш-ш-ш-ш-ш" Камінської; книги на кожному кроці, які так і кортить поцупити додому; любов до одного високого піаніста з довгими пальцями; переповнений перший поверх бажаючими взяти автограф в «людей погоди»; гумор білоруських мужчин; безліч нових усміхнених облич в рідному Тернополі; безкінечний обмін подяками з чудовими "PIANO"; це голуб Ваньок - зірка фестивалю, про селфі з котрим мріє кожний; руйнування стереотипів, коли в обідню пору нічний клуб заповнений. Це ще багато різноманітних"це". Це "Ї", зрештою.
Обов'язково заїжджайте до нас наступного року. Вас неодмінно накриє хвилею творчості.
Ну і трохи фото, аби не тільки не словах.
Обов'язково заїжджайте до нас наступного року. Вас неодмінно накриє хвилею творчості.
Ну і трохи фото, аби не тільки не словах.
автори фото: Василь Погорілець і Ліза Невська.
— завжди Ваша,
Аляска.
Аляска.
