Легко перекладати відповідальність на когось. Легко, коли за тебе вирішують, і, в разі поразки, можна зіпхнути вину на когось. Та легко - це не завжди добре, особливо, коли мова йде про важливі рішення, від яких буде залежати найближче майбутнє. Слід ставати самостійним - дорослішати, обираючи власну дорогу в житті.
Змалечку за нас відповідають батьки. Саме вони вирішують в який дитячий садок нас записати, за парту в якій школі посадити, впливають на рішення вибору спеціальності, керуючись власним досвідом, інколи й на роботу влаштовують. Це звична справа, допоки не приходить усвідомлення, що пора брати все у свої руки. Бо ж життя твоє і саме тобі ним розпоряджатись.
Я чемно слідувала вказівкам рідних, вірячи, що вони краще знають, що мені потрібно. Після школи обрала ту спеціальність, з якою змога працевлаштувалась здавалась легшою. Не намагалась почути внутрішній голос, аби зрозуміти, чим ж я хочу займатись в подальшому. Хоча зараз розумію, що тоді того голосу просто не було, а почав він проявлятись тільки зараз. Тихий, повний сумнівів та невпевненості, але його чутно.
Через місяць я отримаю диплом і вирушу у "доросле" життя, ходячи на співбесіди, прощаючись з такими поняттями, як "канікули", "сесія", "заліки" і т.д.. Якщо 2 місяці тому мене це бентежило, не давало знаходитись в стані спокою, то ближче до випускних екзаменів прийшло усвідомлення, що все йде так, як повинно. Страшно прощатись зі звичною буденністю, приймаючи нові реалії, котрі лякають. Але від цього не втекти. Просто прийшов час піднятись на одну сходинку вище, розвиватись й скинути кайдани обов'язків студента. Я не впевнена, що готова до цього, але відкладання ще на рік нічого не дасть. Лише відтягне час. Майбутнє ж ніколи не буде чітким, розпланованим, і в цьому дивовижа життя.
Я не знаю, що далі. Навіть приблизно не уявляю, куди варто рухатись. Проте я довіряю своєму Світу і це мене заспокоює. Я більше не вагаюсь, не обдумую різноманітні альтернативи відтягування незворотного. Все буде так, як повинно бути. І мені спокійно від цього усвідомлення.
Змалечку за нас відповідають батьки. Саме вони вирішують в який дитячий садок нас записати, за парту в якій школі посадити, впливають на рішення вибору спеціальності, керуючись власним досвідом, інколи й на роботу влаштовують. Це звична справа, допоки не приходить усвідомлення, що пора брати все у свої руки. Бо ж життя твоє і саме тобі ним розпоряджатись.
Я чемно слідувала вказівкам рідних, вірячи, що вони краще знають, що мені потрібно. Після школи обрала ту спеціальність, з якою змога працевлаштувалась здавалась легшою. Не намагалась почути внутрішній голос, аби зрозуміти, чим ж я хочу займатись в подальшому. Хоча зараз розумію, що тоді того голосу просто не було, а почав він проявлятись тільки зараз. Тихий, повний сумнівів та невпевненості, але його чутно.
Через місяць я отримаю диплом і вирушу у "доросле" життя, ходячи на співбесіди, прощаючись з такими поняттями, як "канікули", "сесія", "заліки" і т.д.. Якщо 2 місяці тому мене це бентежило, не давало знаходитись в стані спокою, то ближче до випускних екзаменів прийшло усвідомлення, що все йде так, як повинно. Страшно прощатись зі звичною буденністю, приймаючи нові реалії, котрі лякають. Але від цього не втекти. Просто прийшов час піднятись на одну сходинку вище, розвиватись й скинути кайдани обов'язків студента. Я не впевнена, що готова до цього, але відкладання ще на рік нічого не дасть. Лише відтягне час. Майбутнє ж ніколи не буде чітким, розпланованим, і в цьому дивовижа життя.
Я не знаю, що далі. Навіть приблизно не уявляю, куди варто рухатись. Проте я довіряю своєму Світу і це мене заспокоює. Я більше не вагаюсь, не обдумую різноманітні альтернативи відтягування незворотного. Все буде так, як повинно бути. І мені спокійно від цього усвідомлення.
Більше не відчуваю себе загубленою, хоча стою на порозі чогось незвіданого, не знаючи, до чого призведе кожен наступний крок. Прийняла невідомість, адже вона є невід'ємною і немає сенсу її боятись. Перечитую свої записи з березня і розумію, що, незважаючи на те, що пройшло не так багато часу, я зуміла справитись з тривогою, вантажем сумнівів і повною дезорієнтацією. Тоді я була загубленою, втратила орієнтири й замість насолоди від улюбленої справи, відчувала лише тиск. Застрягла у невизначеності, втративши сміливість прийняти рішення. Ще раз переконалась, що час все вирішить, головне запастись терпінням й перечекати. Сонце обов'язково з'явиться на горизонті.
Неможливо знаходитись завжди в хорошому настрої та бути наповненим ентузіазмом. Існує друга сторона - не така світла й менш приємна, проте необхідна. Потрібно навчитись приймати любі відтінки своїх емоцій та прислухатись до організму. Чути фальшю від тих, хто завжди перебуває у бадьорому стані, запевняє, що все дається легко, у кого з лиця не сходить широка усмішка. Краще бути щирим з поганим настроєм, аніж показувати тільки свою кращу сторону, обманюючи тим самим і себе.
Неможливо знаходитись завжди в хорошому настрої та бути наповненим ентузіазмом. Існує друга сторона - не така світла й менш приємна, проте необхідна. Потрібно навчитись приймати любі відтінки своїх емоцій та прислухатись до організму. Чути фальшю від тих, хто завжди перебуває у бадьорому стані, запевняє, що все дається легко, у кого з лиця не сходить широка усмішка. Краще бути щирим з поганим настроєм, аніж показувати тільки свою кращу сторону, обманюючи тим самим і себе.
— завжди Ваша,
Аляска.
Аляска.
