ЙДЕШ І ЛЮБИШ

Як тільки в потилицю стане дихати пригнічення, відчуття регресу й спустошеності - виходьте на вулицю. Коли немає чим зайнятись вдома - відчиняйте двері. Коли хочеться веселитись під відкритим небом, проте немає з ким - згадайте про навушники. Коли здається, що бракує повітря, а серце крається від журби - ступайте на землю. Коли не видно виходу, а в голові все перемішалось - дозвольте вулицям очистити думки.

Дивно, але чим більше виконаних денних завдань, тим більше часу з'являється. Ентузіазм переповнює, хочеться робити більше, краще, наполегливіше й частіше. Коли ж як бездіяльність провокує деградацію на побутовому рівні. З цього стану вибратись не допоможе ніякий лікар, лише власна самомотивація. Та де нею заручитись?
Для мене найдієвішим рішенням є прогулянка. Іноді зовсім не хочеться покидати межі свого ліжка, стежачи за плинністю часу. Це цілком нормально, однак поступово навіть бажання займатись улюбленою справою втрачає свою силу. Не хочеться нічого, окрім як привітати апатію. Тоді я заставляю себе підставити обличчя небу, пройтись по найближчим околицям, ні про що не думаючи, насолоджуючись приглушеними видихами. Буває ж навпаки - незважаючи на температуру повітря та наявність опадів, поспішаєш пірнути в місцеві квартали. Посміхаєшся душею.

Рух мотивує. Навіть крихітна вечірня прогулянка в самотності допомагає упорядкувати думки, очистити свідомість від непотребу і наблизити до знайдення бажаних відповідей. Ми збираємо в себе так багато емоцій, відчуттів, роздумів, сумнівів, мрій та бажань. Іноді все це навалюється в один момент, перекриваючи кисень. Саме тоді важливо переступити поріг і повільно пройтись по тротуару, звільняючись від роздумів, натомість концентруючись на шепоті природи, обривках випадково почутих діалогів, замріяних обличчях прохожих, запаху з кондитерської крамниці, незрозумілих - комусь змістовних - надписах на дверцятах будинків.

Змінювати локації. Наважитись придбати квиток в касі вокзалу в інше місто; вирушити туди, куди давно кликало серце, а непроханий холодний аналіз ставав на заваді. Всередині щось кличе вирватись з монотонності, озирнутись, повернути вправо, замість звичного вліво, пильно вдивлятись у вітрини, фотографувати очима все навколо. Місто здатне надихнути. Неважливо - це незнайомий край чи ж точка на карті, де провів все свідоме життя. Воно наповнює любов'ю та легкістю, заставляє з новою пристрастю закохатись в декорації.

Нехай кеди будуть стертими від незліченних кроків. Досліджуйте рідні краї, ловіть насолоду від нових видів, дивіться вгору - там трапляються дива.

— завжди Ваша,
Аляска.
Blog Widget by LinkWithin