Рівно рік тому я ввела "Alaska" в стрічці "Назва блогу". Ось вже 12 місяців я присвоююсь до платформи блогспоту; 52 тижні створюю нові дописи; 365 днів думаю над новими текстами; 8760 годин тішусь, що маю власне затишне місце в інтернет-просторі. Я не знала, в що виллється мені цей проект, чи дочекаюсь я річниці, або ж закину задум, повернувшись у звичні реалії. Українська блогосфера - щось нове для мене. Незвичне. Було. Як блогеру мені вже біля 5 років, та весь цей час я спокійно існувала в російськомовному середовищі, поглинаючи усі тонкості ведення блогу. Як одного дня натрапила на блог Юлії Кушнір, кожен допис якого був прочитаним по декілька разів. Ця дівчина справді надихає. Не даремно ж вона натхненниця. Тоді в голові виник чіткий намір зробити свій, бодай крихітний вклад у розвиток українського блоговедення. Призвичаїтись і почати писати українською було не так легко, як хотілось, але з кожним днем, кожним новим дописом, ситуація покращувалась. Розвиваюсь і досі, бо є куди рости і що вдосконалювати.
За цей рік змінилось чимало. Та одне залишається незмінним - місце. Я хотіла створити щось комфортне та приємне на дотик. бодай віртуальний. І, гадаю, мені це вдалось. Можу сміливо назвати це своїм інтернет-домом, бо тут можу бути собою, говорити те, що хочеться. поводитись, як заманеться. Тут добре. Окрім того, що мені вдалось зберегти спокійний настрій блогу, так ще можна прослідкувати за його розвитком. Перший пост, який тут з'явився, був про фільми, які добре переглядати під відкритим небом. Він писався наступного ранку, після повернення з університету, де на футбольному майданчику влаштували справжнісінький кіносеанс. Тоді фільм. який транслювали, багато глядачів так і не до додивилось, через що я склала власний список кінострічок.
На той момент я нечітко уявляла, що буду постити у цей блог. В мене не було конкретного уявлення, однак було бажання ділитись речами, які мені подобаються і стимулюють на творчість.
В цей важливий для мене день хочеться поговорити про речі, за які я вдячна блогосфері в цілому. Бо блог мені приніс чимало. Не уявляю, чим би я займалась зараз, якби одного дня не натрапила на чужий блог, який був повністю вкритий зображеннями. Мої перші пости були у вигляді звичайних репостів фотокарток. І лиш через декілька місяців я почала писати. А через 2-3 роки це переросло в щось більше. Я відчула себе блогером. Зрозуміла, як сильно мені подобається складати слова у більш значні речі. Змістовні речі.
Отож, я обрала п'ятірку речей, які дав мені блог. Про них і поговоримо далі.
① ПИСАТИ
В дитинстві я писала казки. Мріяла стати знаменитим письменником, щось фантазуючи у товстому записнику. Пам'ятаю, як вчитель української мови та літератури запропонувала мені бути моїм таким собі редактором. Дуже тоді їй сподобалась моя оповідка про "Дівчину-Осінь". Проте я не жила і не живу текстом. Я не помру без нього. Тому усі художні начерки залишились далеко в минулому. В мене були неодноразові спроби написати якусь подобу книги, та вистачало мене лише на початок.
Після того, як я відкрила для себе ведення блогу, то писала про буденні дрібниці: що сьогодні робила. з ким і про що говорила. Це ті нісенітниці, які досі живуть на віртуальних сторінках і які я не насмілюсь ніколи видалити. Вони - частина мене. Завдяки їм я бачу, наскільки сильно виросла. Тепер я набагато краще пишу, більш точніше передаю свої думки та емоції, якщо порівнювати з тим часом. То моя мотивація, яка показує, що всьому можна навчитись. Головне слідувати за регулярністю і дійсно бажати цього. Кількість, як відомо, завжди переростає в якість.
② "МОЇ" ЛЮДИ
Я дуже ціню тих людей, які оточують мене у віртуальному світі. Здебільшого, всі вони читають мій блог, завдяки якому ми і познайомились. Вони - моя опора. Саме так я зустріла найдорожчу людину - свого парабатая, з котрою ми вже більше 2 років. В наших стосунках панує повна довіра і відвертість. Досі не можу збагнути, чим я заслужила, що світ мене з нею звів. Рік тому, завдяки посту про вегетаріанство, я зустріла дівчину, яка відкрила мені світ "В диких умовах" і Зеланда. Тоді здавалось, що нас об'єднує лише одна тема. але кілометрові діалоги говорять про інше. Цього ж року, завдяки початку роботи над "føle", потоваришувала ще з однією дівчиною. І якщо існують "свої" люди, то це вона. Не знаю, чому я досі сумніваюсь в дружбі, коли мене оточують такі особистості.
Мені невимовно повезло, що я зустріла тих, хто мене повністю розуміє, підтримує, правильно критикує і підштовхує до саморозвитку. Цих людей справді багато, і кожен з них вкладає щось своє у те, чим я живу зараз. Нехай нас розділяють тисячі кілометри, я впевнена, вони поруч. Завжди. Дивно від того, що люди, яких ніколи не зможеш обійняти, розуміють тебе краще, ніж ті, хто поруч.
③ føle
Це те, чим я дуже пишаюсь. І не безпідставно. Спонтанне рішення, чітке бачення реалізації, і ось через 4 дні ми презентуємо другий випуск. Це більше, ніж просто проект. Це притулок, де люди, відкривають свої внутрішні континенти. В перші дні зародження føle ми називали його "проектом від маленьких блогерів". Так воно і є. Він зібрав людей з абсолютно різними поглядами та принципами, зі своїми "правильно" та "краще". Об'єднувала лише одна платформа блоговедення, де всі і познайомились. А зараз стали føle-сімейкою, зі своїми чварами й непорозуміннями. Але також і спільними традиціями, веселощами, жвавими обговореннями та нічними розмовами.
④ ІСТИННІ ВПОДОБАННЯ
Саме блог допоміг зрозуміти, що мені насправді подобається, що манить. Допоміг віднайти власне звучання. Так я полюбила читати і не мислила ні дня без книги. Потім з'явились екранізації і доля фанатизму. Зараз розумію, що мені дико подобається веб-дизайн, якому я досхочу практикуюсь в роботі над føle.
Через Інтернет нас оточує занадто багато шуму. Потрібного та непотрібного. Слід приділити чимало часу, аби зрозуміти свої істинні бажання та пориви. відгородитись від того, що нав'язують інші, йдучи за внутрішнім голосом. Почути його. Тексти часто допомагають мені розібратись у підсвідомому хаосі, розкласти все по полицям і знайти очікувану відповідь. Часто я сама не помічаю, як через деякий час друкування під музику, на яку зовсім не зважаєш, настільки поглиблений у роздуми, я доходжу до висновку, який довгий час був ретельно прихованим. Нотування думок допомагає все упорядкувати і знайти себе.
⑤ САМОВИРАЖЕННЯ
Блог - особистий простір. Тут можна бути ким захочеться, писати про речі, які справді турбують і є важливими, розвивати своє Я за допомогою викладеного матеріалу. Блог - це відображення автора. Важливо не писати і обговорювати те, що популярно, бо ж тоді втрачається те саме головне, внутрішнє. Розвивати власний стиль і демонструвати його іншим. Показувати своє бачення, яке підхоплять інші зацікавлені. Блог - спосіб знайти однодумців. Кожен читач - "своя" людина, адже розуміє і розділяє погляди.
Блог - одна з небагатьох речей, у якій я повністю впевнена.
— завжди Ваша,
Аляска
Аляска
