Завдяки зміні часового поясу знову можу насолоджуватись повноцінними ранками. Незважаючи на недолік у вигляді темряви у досить ранній час, легше повернутись у звичний режим. Сьогоднішній день почався з ароматної кружки какао та щойноспечених рогаликів з вишнями. Чи не найприємніший старт!
Щойно закипіла вода, чорний чай заварений, а смаку додає лимон. Отже, наші балачки за чаєм можна розпочинати. Нагадую, що в цих тематичних дописах я розповідаю про життєві дрібниці, ділюсь своїми емоціями та роздумами, а головним атрибутом є чашка чаю. Отож, сьогодні потеревенимо про те, чому мені не писалось протягом місяця, про міжнародний місяць написання книги, неочікувані пропозиції та результати у вигляді друкованого видавництва, відчуття свободи слова та безліч інших речей, які я нетерпляче хочу обговорити. Про все це і не тільки, читайте далі.
Щойно закипіла вода, чорний чай заварений, а смаку додає лимон. Отже, наші балачки за чаєм можна розпочинати. Нагадую, що в цих тематичних дописах я розповідаю про життєві дрібниці, ділюсь своїми емоціями та роздумами, а головним атрибутом є чашка чаю. Отож, сьогодні потеревенимо про те, чому мені не писалось протягом місяця, про міжнародний місяць написання книги, неочікувані пропозиції та результати у вигляді друкованого видавництва, відчуття свободи слова та безліч інших речей, які я нетерпляче хочу обговорити. Про все це і не тільки, читайте далі.
— МІСЯЦЬ ЗАСТОЮ —
Дивне відчуття, коли є про що сказати, але не можеш. Наче слова стоять комом в горлі й не знають, в якій формі вийти назовні. Ні, не дивно - страшно. Все те, в чому я була впевнена, в одну мить зникло. Не залишилось і сліду, лишень хаотичні думки й плани. Були наміри все покинути, повернутись туди, де було спокійно, але чогось дико бракувало. Зачинитись у своїй зоні комфорту, де ні очікувань, ні планів, ні прагнень. І якщо раніше в подібних періодах я сповнена впевненості, що то все пройде. все налагодиться, то цього разу була впевнена в протилежному. Та випадкові фрази тримали все на плаву. Не мотивували на дії, але й не давали відмовитись від усього. Про те, що ж розбудило мене і слова в мені, можна почитати нижче, в одному із пунктів. Скажу лише, що зараз мене переповнює бажання писати, ділитись, розповідати. Наче світло поселилось у зону сонячного сплетіння й виривається назовні за допомогою літер.
І трохи про нечасті оновлення блогу й спільноти vk: вільний час я витрачаю на føle. Заповнюю сайт, паблік, домовляюсь з потенційними гостями й вирішую різні організаційні питання. Тому цікавими матеріалами тепер можна наповнюватись тут.
— NANOWRIMO —
Цього року я планувала провести зі своїми читачами NaNoWriMo - National Novel Writing Month. Суть заходу: написати книгу розміром в 50 тис. слів за один місяць. Кожного дня є встановлена межа у вигляді кількості слів, які потрібно надрукувати. Цей захід є міжнародним і широковідомий по всьому світі. В Києві є клуб, де збираються всі охочі й обговорюють літературу, сам захід, розважаються тощо. Мені хотілось створити свою атмосферу, де були би щоденні звіти про труднощі та про те, як рухається справа, була б мотивація та практичні поради. Рік я планувала як все це буде відбуватись, та ось лишається 3 дні до початку, а я розумію, що не зможу реалізувати заплановане. Можливо, це здасться банальною відмовкою, але це те, що заважає провести все якісно й насичено - брак часу. Всі мої думки зосереджені на третьому випуску føle, який запланований на 1 грудня. Всередині все метушиться, боїться не встигнути, не знайти потрібного матеріалу і т.д.. Попереду дуже багато роботи, на якій я хочу повністю зосередитись.
Я буду писати книгу в рамках проекту, але лише для того, щоб перемогти себе, дати словам волю, щоб текст тік сам по собі. не перейматись редагуванням й іншими важливими нюансами. Я хочу зробити це для себе. На наступний рік в мене є деякі плани, якими я не спішу ділитись. бо може вийти так, як зараз.
Хочу запросити всіх бажаючих взяти участь, бо ви нічого не втрачаєте, а навпаки. Більш делательно зі всіма інструкціями можна познайомитись тут.
— ELEVEN —
Нічого не випадково. Одне повідомлення з часом може перерости в щось більше. Так, десь рік тому, я познайомилась зі Стешою Виноградовою. Ми обмінялись кількома фразами, та й на тому все. Як от місяць назад вона написала в føle статтю про блогерство, а потім поцікавилась, чи не знаю я дизайнерів. які могли б оформити журнал. Якось воно так закрутилось, що оформлювати стала я. І ось вже зовсім скоро дебютний номер поступить в продаж. Дива!
Від себе додам: прилавки гнуться від глянцю. Який журнал не відкрий - в кожному другому точно будуть поради про те, як сподобатись протилежній статті, який відтінок помади в тренді, що слід одягнути, аби осінь стала яскравішою. Коли я створювала føle, я знала точно про що писати не стану. І я тішусь від знання того, що стала частиною ще одного проекту, який про більш важливе. Про літературу. Я знаю, як багато вклала в наповнення журналу його команда, і можу з впевненістю сказати, що вони можуть собою пишатись. Кожен текст знайшов своє місце, вони ідеально доповнюють один одного, і оцінити все це ви зможете вже зовсім скоро. ELEVEN - це пристанище всіх-всіх, хто любить прозу та поезію, хто читає та цікавиться. Від нових імен до кожному знайомих в літературному світі. Цей журнал - вагомий внесок в розвиток української культури. І це не пусті слова.
ЖЖ ніколи не викликав в мене приємних асоціацій. Натомість - щось накшталт відрази. Дивлячись одну трансляцію на YouTube, в мені виникло бажання завести там аккаунт. Не знаю причин, чому ця думка взагалі виникла, але якщо хочеться, слід діяти. Перший допис і... відчуття цілковитої свободи слова. Саме завдяки ЖЖ я знову тут, знову пишу, знову хочу (!) писати. То третій блог, і замість відповідальності та тиску, я відчуваю непомірний внутрішній спокій. Не знаю, чи можно назвати його блогом, скоріш - електронним щоденником. Бо там не думаєш про те, що хтось це може прочитати, не зрозуміти, а то й осудити. Текст ллється суціальним потоком. Пишеться все те, в чому іноді боявся собі признатись.
Я змирилася з тим, що минулого не повернути. Що навряд я напишу все-все, що таїться в думках, що гризе зсередини. Завжди буде те, що залишається за кадром. А слова ж хочуть бути почутими. Їм довго не давали повітря, затоптували назад. Але сумували по звуку клавіш тихими вечорами. Коли на фоні грає спокійна музика, на яку не звертаєш уваги - зосереджений на тексті. Коли зберігаєш усі думки в текстовому форматі, радіючи, що в майбутньому можна буде повернутися в минуле, і не потрібно ніякої машини часу. Коли випускаєш назовні думки, звільняючи місце для нових. Щоб легше дихалося.
Я старалась виплескувати все особисте в особистих повідомленнях дорогим серцю людям. проте.. це не те. Не такі відчуття. Коли я створила свій перший блог, а то було близько 4-5 років тому, то писала про буденні нісенітниці, які наповнювали мою буденність. Там було чимало помилок, наївності та відвертості. Я з посмішкою перечитую ті дописи, ностальгуючи. Ностальгуючи за часом, коли можна просто писати ні про що не турбуючись. Бути абсолютно чесним й відвертим. І я зуміла повернути це відчуття. Дякую, ЖЖ.
Дивитись з 6:55
На цьому відео невеличке прев'ю та розповідь, про що, власне, журнал. Більше інформації можна почерпнути в оф. пабліку журналу - клік.Від себе додам: прилавки гнуться від глянцю. Який журнал не відкрий - в кожному другому точно будуть поради про те, як сподобатись протилежній статті, який відтінок помади в тренді, що слід одягнути, аби осінь стала яскравішою. Коли я створювала føle, я знала точно про що писати не стану. І я тішусь від знання того, що стала частиною ще одного проекту, який про більш важливе. Про літературу. Я знаю, як багато вклала в наповнення журналу його команда, і можу з впевненістю сказати, що вони можуть собою пишатись. Кожен текст знайшов своє місце, вони ідеально доповнюють один одного, і оцінити все це ви зможете вже зовсім скоро. ELEVEN - це пристанище всіх-всіх, хто любить прозу та поезію, хто читає та цікавиться. Від нових імен до кожному знайомих в літературному світі. Цей журнал - вагомий внесок в розвиток української культури. І це не пусті слова.
— ЖИВИЙ ЖУРНАЛ —
ЖЖ ніколи не викликав в мене приємних асоціацій. Натомість - щось накшталт відрази. Дивлячись одну трансляцію на YouTube, в мені виникло бажання завести там аккаунт. Не знаю причин, чому ця думка взагалі виникла, але якщо хочеться, слід діяти. Перший допис і... відчуття цілковитої свободи слова. Саме завдяки ЖЖ я знову тут, знову пишу, знову хочу (!) писати. То третій блог, і замість відповідальності та тиску, я відчуваю непомірний внутрішній спокій. Не знаю, чи можно назвати його блогом, скоріш - електронним щоденником. Бо там не думаєш про те, що хтось це може прочитати, не зрозуміти, а то й осудити. Текст ллється суціальним потоком. Пишеться все те, в чому іноді боявся собі признатись.
Я змирилася з тим, що минулого не повернути. Що навряд я напишу все-все, що таїться в думках, що гризе зсередини. Завжди буде те, що залишається за кадром. А слова ж хочуть бути почутими. Їм довго не давали повітря, затоптували назад. Але сумували по звуку клавіш тихими вечорами. Коли на фоні грає спокійна музика, на яку не звертаєш уваги - зосереджений на тексті. Коли зберігаєш усі думки в текстовому форматі, радіючи, що в майбутньому можна буде повернутися в минуле, і не потрібно ніякої машини часу. Коли випускаєш назовні думки, звільняючи місце для нових. Щоб легше дихалося.
Я старалась виплескувати все особисте в особистих повідомленнях дорогим серцю людям. проте.. це не те. Не такі відчуття. Коли я створила свій перший блог, а то було близько 4-5 років тому, то писала про буденні нісенітниці, які наповнювали мою буденність. Там було чимало помилок, наївності та відвертості. Я з посмішкою перечитую ті дописи, ностальгуючи. Ностальгуючи за часом, коли можна просто писати ні про що не турбуючись. Бути абсолютно чесним й відвертим. І я зуміла повернути це відчуття. Дякую, ЖЖ.
— ЗАОЧНІ ОБІЙМИ З НАЙДУШЕВНІШИМ ЧОЛОВІКОМ —
Якщо ви читаєте мій блог, то маєте знати про мою шалену любов до Ельчіна Сафарлі. Улюблений письменник, найтепліший співрозмовник, найкращий психолог. Він завжди знає що і коли сказати, як звести нанівець душевні переживання й вселити віру.
Наше знайомство відбулось завдяки livelib-у і черговому флешмобу. То було в 2013 році. З тих пір я мрію відчути обійми Ельчіна, почути його голос вживу, послухати про його пристрасть до готування й заглянути у бездонні очі. Я знала, що навряд це бажання здійсниться.
Недавно Ельчін презентував свою нову книгу - "Я хочу додому". Я нетерпляче чекала, поки книга поступить в продаж або ж з'явиться в електронному форматі. І от тираж надрукували, а письменник почав проводити презентації в Москві. І замість того, щоб засумувати, бо ж не в моєму місті, навіть не в Києві, я була ладна кричати від щастя. Саме в Москві живе моя Маша і я хотіла її заобнімати що є сили, коли вона погодилась піти на презентацію. Вона була таким собі репортером, яка вела пряму трансляцію з місця події. А потім.. потім вона скинула мені фото, на якому книга Сафарлі. Підписана. З моїм іменем і таким бажаним підписом. Я плакала. А потім була розповідь про те, як він підписував, які слова говорив. І було ще більше сліз. Бо ж заочні обійми і подяка за любов.
— ВЕСІЛЛЯ —
А наостанок хочу поділитись декількома світлинами моєї чарівної Н.. У вересні відбулась важлива подія в її житті - вона узаконила стосунки з коханим чоловіком. І мені повезло не лише спостерігати за початком й розвитком їхніх відносин, але й прийняти участь у самому весіллі. В такі моменти гостро відчуваєш плинність часу та власну безпомічність над його контролем. А ще відчуваєш щастя та вологі очі, бо все відбулось так, як мріялось довгий час.
фото: Taras Gab
— завжди Ваша,
Аляска
Аляска
