Дисципліна. Доволі таки сурове слово, яке зовсім не хочеться пускати в своє життя, проте іноді просто необхідно. Саме цю необхідність я відчула в лютому. Слід виходити із зимового застою, який зовсім не мотивує, хіба що на проведення часу в горизонтальному положенні. Прийшла пора брати життя під контроль, ставати більш організованою, про що я пообіцяла собі на початку року, зійтись в поєдинку з лінощами, виходячи переможцем. Забути про відкладання на потім, а робити необхідні справи зараз - заставляти себе. Є речі за котрі не хочеться братись ні в цей момент, ні через тиждень, місяць, рік... Тому чим скоріше з ними буде покінчено, тим легше житиметься надалі. Впродовж останніх тижнів я дедалі більше переконувалась у цьому. На жаль, знайти універсальний спосіб як швидко змінити "не хочу" на "я з задоволенням це зроблю!" віднайти не вдалось - та й чи існує він взагалі? Потрібно себе просто заставити, і саме цим я займалась в рамках проекту "Слово місяця".
За збігом обставин найрідніша людина захворіла, через що всі домашні обов'язки звалились на мене. Саме в такі моменти розумієш як недооцінюєш роботу близьких, і що допомагати потрібно, показуючи справами свою любов та вдячність. Іноді необхідно забути про те, що хочеться й включитись у справи, які потрібно виконати. Мені хотілось, щоб речі, які зовсім не до душі, не псували настрій, а навпаки – підбадьорювали мене. І тут вся справа в підході - замість того, щоб нити, жалітись, як не хочеться робити ту чи іншу роботу, потрібно поглянути на ситуацію з іншого боку, знаходячи плюси, навіть якщо вони зовсім крихітні. Візьмемо банальний приклад, який зустрічається кожного дня - допомога мамі по домі. Треба думати не про негатив, а про те, що робиш близькій людині приємне, що нічого страшного не станеться, якщо витратиш час на домашні справи, ба більше - навчитись отримувати задоволення від процесу, адже роблячи хорошу справу, навіть зовсім незначну, розпилюємо хорошу енергетику.
Основною справою цього місяця стало вивчення іноземної мови. Саме тут самодисципліна була основним чинником навчання, хоча, коли ти хочеш щось вивчати, то нічого не стоїть на заваді, в тому числі і лінь. Скільки себе пам'ятаю, в мене була відсутня жага до знань у школі, в коледжі, і от зараз в університеті. Мабуть через те, що спеціальність я обрала неправильну, однак щиро вірю, що все не просто так, і я таки на вірному шляху. Навіть якщо мене щось зацікавлювало, то швидко перегорало. Так завжди - мої захоплення непостійні й мінливі. Я люблю малювати, проте беру олівець в руки надзвичайно рідко, вечорами, коли настрій тому сприяє. Я люблю блогосферу - мабуть єдине, що вже тривалий час знаходиться на постійній основі в моєму житті. Мені подобається взнавати про нові речі, які будуть цікавими для мене, проте після кількох днів/тижнів моя цікавість стихає, а я відправляюсь на пошуки чогось нового. Так я прийшла до вивчення корейської мови.
На запитання: "Чому саме корейська?", можу лише знизати плечима. Тому що можу. Бо мені це під силу. В мене немає планів відвідати Корею, немає знайомого корейця, родича, чи будь-кого іншого, зв'язаного з цією країною. Просте бажання, котре поступово формувалось, підкріплювалось словами однієї людини, потім ще однієї: "Скільки мов ти знаєш - стільки разів ти людина", і врешті я звернулась до всім добре відомого гуглу в пошуках онлайн-уроків. Чудовою підтримкою стали люди, котрих я навряд побачу вживу, проте вони поруч, хоч і на чималій відстані. Деякі з них теж почали відкривати нові мови, що я знаходжу чарівним.
Не передати ту радість, коли незрозумілі раніше палички з кругами набувають значення і з кожним новим днем знання збагачуються. Хочеться вірити, що мій запал нікуди не зникне і я буду так само жваво й охоче продовжувати навчання. Знаю, що без застосування набутого на практиці "далеко не заїдеш", тому вже обдумую про можливі варіанти спілкування. А поки це лише у формі далекого бажання, старанно поглинаю нову інформацію. Скажу чесно - я не думала, що це мене настільки захопить. Я настільки рада, що таки взялась за цю складну справу - нову мову, яка стає дедалі зрозумілішою і це мені приносить непомірне щастя. Вірте в свої сили, бо неможливе існує лише в нашій голові - в наших стереотипах й пониженій самооцінці. Беріться навіть за те, що лякає та виглядає надзвичайно складним й незрозумілим. 파이팅!
Вже неодноразово говорила про те, що мій лінивий відпочинок затягнувся. Мені набридла постійна пасивність, тому я відчувала сильну потребу саме в самодисципліні. Я заставляла себе відвідувати заходи, на які планувала давно піти, та через ті, чи інші обставини, не хотіла. Однак переборовши внутрішню капризну невдоволену себе, таки переступала через поріг дому, ідучи туди, куди тягнуло. Детальніше я писала про це в одному з попередніх дописів. [перейти]
Скоріш за все, я ніколи не буду повністю задоволеною результатом цього проекту. Завжди знайдуться нюанси, які захочеться виправити, проте на підході інший місяць, а разом із ним і нове слово - нове завдання. В лютому залишилось багато речей, які я хотіла виконати, однак не знайшла для них часу. Та як відомо - час знайдеться, варто лиш по-справжньому захотіти. Проте попереднє слово - "мовчання", - досі присутнє в моїй буденності, тому і "самодисципліна" залишатиметься надалі. Зважаючи на те, що весною я повертаюсь в режим, про що потеревенимо детальніше вже зовсім скоро, то дисципліна мені надзвичайно необхідна.
Попри певне незадоволення, я все ж пишаюсь тим, що беру контроль над своїми рішеннями, словами, життям в цілому. Вірю, що такими кроками зможу виправити те, що не подобається у своїй натурі, збагачуючи реальність позитивними характеристиками.
— завжди Ваша,
Аляска.
