Все залежить від відношення до ситуації. Коли позитивно налаштований, віриш у кращий сценарій розвитку подій, не зациклюєшся на проблемах, сприймаєш все просто та легко, то все таким і буде - простим. Я схиляюсь саме до такого мислення, не концентруюсь на негативних подіях і сприймаю більшість труднощів без особливого драматизму. Та бувають моменти, коли настрій захоплює апатія, в думках суцільне занепокоєння та темрява. Наче організм втомився від постійного позитиву і вимагає відпочинку, навіть коли це не найвеселіший спосіб.
Я часто зустрічаюсь з мінливістю свого настрою. Звикла до його примх, знаючи, як з цим боротись - ніяк. Просто дати собі час посумувати до ранку, який все фарбує більш світлішими та яскравими тонами. Однак іноді внутрішні конфлікти перетинають рамки дозволеного, і виходу не видно. Саме з таким періодом я зіштовхнулась недавно. Як я і говорила в одному із попередніх дописів: відповіді прийдуть. Ну ось, вони не заставили себе довго чекати. Головне, що я зрозуміла - потрібно продовжувати займатись тим, що подобається. Менше аналізувати, а працювати, бо без дій одні роздуми навряд будуть корисними.
Відповіді були на поверхні, та я відмовлялась їх помічати. Роздумувала над справою, якою б хотіла займатись, коли вже зараз роблю перші кроки для реалізації задуманого.
Я часто зустрічаюсь з мінливістю свого настрою. Звикла до його примх, знаючи, як з цим боротись - ніяк. Просто дати собі час посумувати до ранку, який все фарбує більш світлішими та яскравими тонами. Однак іноді внутрішні конфлікти перетинають рамки дозволеного, і виходу не видно. Саме з таким періодом я зіштовхнулась недавно. Як я і говорила в одному із попередніх дописів: відповіді прийдуть. Ну ось, вони не заставили себе довго чекати. Головне, що я зрозуміла - потрібно продовжувати займатись тим, що подобається. Менше аналізувати, а працювати, бо без дій одні роздуми навряд будуть корисними.
Відповіді були на поверхні, та я відмовлялась їх помічати. Роздумувала над справою, якою б хотіла займатись, коли вже зараз роблю перші кроки для реалізації задуманого.
— Ким хочу працювати?
Найактуальніша тема на найближчий час. Чим займатись, якій сфері діяльності приділити найбільше уваги та часу, де моє місце, в чому полягає моє призначення? Ці питання без втоми давали під дих, руйнували щойно знайдену рівновагу, підкошували у важливі моменти. Окрім того, що я сама мучу себе цими роздумами, так тепер ще з боку рідних відчувається більше сподівань. Їхні чималі очікування лише давлять, не даючи змоги почути своїх справжній бажань. Вони базовий батьківський обов'язок виконали - дали освіту, направили. Далі потрібно самостійно керувати своєю реальністю, брати відповідальність за свої рішення.
Я зрозуміла, що банально боюсь схибити. Що один невірний крок призведе до іншого, теж неправильного, і так, схаменувшись через 10-20 років, зрозумію, що зовсім не там, де би хотіла опинитись. Та мій стріх безглуздий, адже неможливо знайти "свою" дорогу з першої спроби. Потрібно пройти через спроби, пошуки, помилки. Не боятись цього, а пробувати себе в різних областях. Адже людина багатогранна і хіба можна обмежитись лише однією справою - "справою життя". Особистість значно ширша, аніж рамки однієї професії. Звідки взялось упередження, що у кожного є лише одне покликання, з яким він має пройти до самісінької старості. Нісенітниці! Навіщо себе обмежувати, коли існує стільки дивовижних захоплень, невідомих речей, галузей для розвитку? Життя нам дарує неймовірну кількість можливостей в абсолютно різних сферах, так чому б не спробувати? Навчитись новій справі, освоїти щось незрозуміле, проявляти себе в найрізноманітніших галузях. Насолоджуватись цим пошуком, спробами та навчанням. Ми постійно змінюємось, виростаємо зі своїх бажань, змінюємо погляди на речі, що оточують.
За попередні роки я спробувала себе на 2 роботах. Перша була для веселого проведення часу в компанії знайомих, де кожен день супроводжувався сміхом, розвагами та створенням літніх спогадів. Наступна ж робота була більш суворою та вимогливою. Вже з самого початку вона була спрямована на заробіток. Тому, озираючись в минуле, мені дивні мої теперішні побоювання. Адже перший крок вже давно зроблений. Відмінність лише в тому, що запасного плану немає.
Хочеться спрямувати свій потенціал одразу в правильне русло, однак на даному етапі я бачу це неможливим. Я забула про важливе - це лише початок довгого тернистого шляху. Немає нічого страшного, якщо я не одразу знайду ту роботу, на якій буду відчувати себе максимально комфортно.
Як ж виглядає найприємніша серцю робота? Я не бачу ні галузі, ні місця, ні посади. Тільки внутрішня задоволеність. Відношусь до роботи простіше. Мені не важливий розмір заробітної плати (допоки сума буде покривати необхідні витрати, буду цілком задоволеною), чи престижний статус. Не всі стануть великими, досягнуть небувалих висот, займатимуть серйозну посаду. Якщо це тільки для статусу, то яке воно має значення? Просинатись, понаднормово працювати, "йти по головам", аби когось переплюнути й рухатись вверх по кар'єрній драбині. Непримітні професії теж важливі. Інколи саме вони можуть подарувати те задоволення від роботи, про що так мріється. В них немає нічого ганебного, коли тобі це справді в радість.
— Хто я?
Відповісти на це питання так само важко (читати як неможливо), як і на "В чому сенс життя?". Мені хотілось провести чітку границю між тим, де я, а де хтось інший. Ми - посудина з почутих фраз, переглянутих фільмів, прочитаних книг, цікавих знайомств. Переймаючи якості, риси характеру, важко відрізнити, що було завжди при тобі, а що прийшло від інших. Але правда в тому, що з самого народження нас наповнювали знаннями, нормами поведінки, сценаріями мислення. Хочеться покопатись в собі й зрозуміти, де те, що я вважаю за правду, що для мене правильно, як я хочу жити й чинити. Почути свої істинні бажання та слідувати за ними.
Читала деякі книги про самопізнання, та вони не допомагали. Можливо через те, що я не виконувала написаних інструкцій, а лише обдумувала, а може через те, що не існує одного алгоритму дій, який би був дієвим для всіх. Насправді ми самі знаємо, що слід робити для того, аби розібратись в собі. Просто це знання заховалось і чекає влучного моменту.
Зазвичай в подібній літературі радять складати списки. От і я вирішила піти таким самим шляхом. Ще ніколи не відчувала в ній потребу настільки гостро.
Відключивши гаджети, абстрагувавшись від усього навколо, переді мною був лише білий лист паперу та ручка. Вирішила написати списки "Що мене характеризує", "Чим мені подобається займатись", "Чого я прагну", "Чого я боюсь". Не знаю, чи допоміг мені написаний текст, але стало ясніше мислити. Коли думки записані, їх простіше сприймати, приходить розуміння, що робити далі.
Що? Те, що подобається. Так-так, банально, знаю, але так воно і є. Навіть якщо це не приносить ніякої користі, вигоди, інші вважають це пустим витрачанням часу. Яка різниця, коли вибране заняття приносить насолоду?
Так яка відповідь? Хто я? Зустрічайте ще більшу банальність, яка походить на нісенітницю: я - це я. І немає такої іншої, навіть якщо іноді здається, що я чиясь копія, з такими самими думками, амбіціями. Кожен з нас неповторний. Потрібен тільки час, аби індивідуальність повністю розкрилась. Аби стати голосом.
А для цього потрібно завжди прислухатись до власних переконань і не боятись їм довіряти. З повагою ставитись до думки інших, але залишатись вірним собі. Не копіювати, а шукати власний стиль. Так, він виробляється якраз за допомогою копіювання, але слід розвиватись, додавати більше від себе й, насамперед, не обманюватись.
— завжди Ваша,
Аляска.
Аляска.
